Американці йдуть з Німеччини: ”Гіркий присмак відчуження”
13 квітня 2005 р.Коли Америка вела війну у В”єтнамі, у Гайдельберзі, де розташована штаб-квартира американського контингенту, у Франкфурті чи Берліні на стінах була написана вимога: ”ami go home" – ”Американці, повертайтеся додому”. Але тоді Німеччина ще була фронтовою державою ”холодної війни”. Ті часи вже давно минули. Відтак присутність американців у Німеччині стала зайвою. А як свідчення особливих відносин США та Німеччини – на тлі антиамериканської політики в Берліні, після перенесення пріоритетів Шредера до Москви – ця присутність втратила і символічне значення. Іншими словами: американці залишають Німеччину, бо американці з їхнім новим геостратегічним спрямуванням на регіони конфліктів на Близькому Сході, в Азії та на Кавказі не можуть дозволити собі витрачати на Європу 7 мільярдів доларів щорічно. Але заплановане виведення військ – попри всю зрозумілість причин – несе в собі гіркий присмак відчуження.
До тієї ж теми звертається і газета ДЕР НОЙЕ ТАҐ:
Німеччина залишається найважливішим партнером у дислокації американських військ у Європі. Пори всі просторікування, американський уряд не карає Німеччину за те, що червоно-зелений уряд не підтримав США в Іракській війні. Хоча високі американські офіцери і вказують на те, що плани виведення військ не остаточні, все ж можна вважати, що вони не зазнають значних змін. Адже умови перебування американських військ в Німеччині чудові. Просто практичні міркування взяли гору.
Перейдемо до інших тем. Газета НОЙЕ ВЕСТФЕЛІШЕ звертає увагу на збільшення психічних розладів у Німеччині і вказує на причини:
Часто чуються скарги на страх втратити роботу, з яким живуть люди в час масового безробіття, в час скрізь пропагованої гнучкості, в час, коли більшу кількість роботи треба виконувати все швидше і швидше. Однак так чи інакше ті, хто має роботу, лише стенають плечима – і працюють далі. Той, хто не може витримати такий темп, часто не наважується сказати про це або виступити проти. Адже такий виступ вважається ознакою слабкості і невміння працювати. А це зневажається щонайменше так само, як зізнання, що у людини виникли психічні проблеми. Зачароване коло. Треба щось протиставити менталітету суперменів. Нам потрібні інша культура уваги один до одного, інша культура співчуття, інша культура солідарності.
Спираючись на нові статистичні дані про рівень захворюваності в країні, газета ВЕТЦЛАЕР НОЙЕ ЦАЙТУНҐ робить такі висновки:
Новітні цифри про рівень захворюваності серед німецьких працівників ллють воду на млин тих, хто, як колись канцлер Гельмут Коль, все ще вважають цю країну ”парком відпочинку”. Ось подивіться, мовляв, все ж таки можна досягти результатів, говорять вони, коментуючи дані, з яких випливає, що з остраху втратити робоче місце німці все менше звертаються до лікарів: різкий вітер ринку праці найкраще утримує людей від прогулів. Але цей різкий вітер має далекосяжні наслідки, які теж були підтверджені цифрами лікарняних кас: якщо з 1997 року число психічних захворювань зросло на 70 відсотків, якщо все молодші і молодші працівники потерпають від психічних проблем, то це повинне змусити нас замислитися.
І ще одна болюча тема останніх років у Німеччині – реформа правопису. Сотні засідань спеціальної комісії, активне обговорення її в суспільстві дали поки що погнані результати. Оскільки усіх проблем вирішити не вдалося, з серпня в Німеччині вводиться новий правопис лише в тих пунктах, з яких у науковців немає розбіжностей. Газета ПФОРЦГЕЙМЕР ЦАЙТУНҐ так коментує це рішення:
Слово ”реформа” викликає в Німеччині роздратування. Особливо якщо воно вживається щодо правопису. Те, що творилося з його переробкою останніми роками, може остаточно зіпсувати радість від користування власне гарною німецькою мовою. Нині сумбурна історія правопису стала багатшою ще на одну сторінку. З серпня у навчальних закладах країни вводяться лише ті зміни, які не викликають заперечень у всіх експертів. Уся Німеччина – окрім, звичайно, вчителів та учнів - сприйняла цю звістку спокійно, лише стенаючи плечима. Адже оскільки все одно вже ніхто не втямить, як що правильно писати, переважна більшість пише так, як хоче. Це теж може бути однією з форм реформи, іронічно зауважує ПФОРЦГЕЙМЕР ЦАЙТУНҐ.
Огляд преси підготував Віктор Тимченко