Режим у Білорусі

Захід повинен принципово оцінювати режим Лукашенка і відповідно до нього ставитися, заявив у інтерв'ю DW екс-кандидат у президенти й координатор громадянської кампанії "Європейська Білорусь" Андрій Санніков. На його думку, жорсткі санкції ЄС небезпечні не для білоруського народу, а для диктатури, котра переносить репресії тюремної зони на все суспільство.

Опозиціонера арештували в ніч на 20 грудня 2010 року після розгону в Мінську масової акції протесту проти фальсифікації підсумків президентських виборів. У травні 2011-го суд визнав його винним у організації масових заворушень і засудив до п'яти років колонії посиленого режиму. Правозахисна організація Amnesty International оголосила Андрія Саннікова в'язнем совісті.

У квітні 2012 року його звільнили за указом президента країни Олександра Лукашенка про помилування. У вересні 2012-го Санніков отримав притулок у Великобританії. Його дружина, журналістка Ірина Халіп, яку теж звинуватили в організації масових безпорядків, перебуває в Мінську під домашнім арештом.

DW: Як ви бачите здалеку події в Білорусі?

Андрій Санніков: У білоруській економіці та політиці склалася ситуація повного абсурду. Навіть чиновники в парламенті розуміють, що без реформ країна нікуди не рухатиметься. Водночас вживають абсолютно протилежних заходів, які ведуть у глухий кут.

Нерозумні дії влади диктує страх, тому що колишньої підтримки населення вже немає. При цьому надії режиму ті самі: допоможе Росія, допоможе Захід, купуючи нафтопродукти. Розрахунок диктаторської системи простий - як мішок цибулі. Їй необхідні гроші, а не економіка, котра їх заробляє. Кредити витрачаються на утримання репресивної машини, у виробництво нічого не вкладається.

Але Москва пропонує Мінську дотації в рамках Єдиного економічного простору та майбутнього Євразійського союзу. Наскільки курс на поглиблення євразійської інтеграції відповідає інтересам Білорусі?

Я не знаю, що таке Євразія, за якими правилами вона живе, які там діють політичні механізми. Я знаю, що таке Європейський Союз, мені зрозумілі його принципи, і я залишаюся прихильником інтеграції Білорусі з Європою, яка була б вигідна й Росії.

Поки що я бачу, що відносини з Москвою в Мінська вибудовуються за принципом того ж абсурду. Росія хоче контролювати економіку Білорусі, а з боку білоруської влади це тільки гра, пошуки грошей. Але саме за цю інтеграційну риторику й відмову від співробітництва з Заходом режим отримує дотації. Хоча Кремль не може не розуміти, що з таким партнером, як Лукашенко, справу мати не варто.

Як ви ставитеся до тверджень деяких західних експертів, що різнополярний світ треба сприймати як даність і тому не варто форсувати події за допомогою санкцій?

Це свідчить про те, що на Заході є сильне лобі Олександра Лукашенка. Диктаторські режими вигідні й цивілізованим країнам, коли бізнес прагне зробити "швидкі гроші", не переймаючись прозорим веденням справ. Білоруська влада такі можливості дає, тому лобісти просуватимуть свої інтереси. Це особливо помітно з боку Литви, Латвії й Польщі.

Але звідки ці експерти промовляють? Із комфортних для життя демократичних країн, де їхні права захищені, де нічого не загрожує, де за свої погляди вони не потраплять за ґрати. Хай вони поживуть у Білорусі як звичайні громадяни, посидять у в'язницях, де я бачив знущання над невинно засудженими, хоча навіть злочинці не заслуговують на таке ставлення.

Досвід тюремної зони білоруська влада переносить на все суспільство. Це тотальне запровадження системи покарань, адже до суду тягнуть не лише опозиціонерів, а просто за розміщення фотографій в Інтернеті, за думку, висловлену у блозі.

Що могло би згуртувати білоруську опозицію, котра намагається визначити принципи висування єдиного кандидата на виборах президента 2015 року?

Ситуацію в країні могли б виправити вільні вибори під міжнародним контролем. Але варто подумати: чи це можливо? Поки що було би правильніше міняти політику дій та відштовхуватися від того, що виборчого процессу в країні немає. Тому спроби опозиціонерів звести до єдиного знаменника сили, різні за вагою в суспільстві та за своїм потенціалом, не будуть ефективними.

Одним із уроків 2010 року для опозиції могло би стати виявлення високого рівня солідарності суспільства попри жорсткі репресії. Зараз найважливіше – об'єднання на основі солідарності з тими, хто сидить у в'язницях, допомога їхнім родинам. Це найцінніше, що варто зберегти, а не починати гру в єдиного кандидата, котра поставить опонентів влади під ще більш суворий контроль спецслужб.

Чим Євросоюз міг би допомогти демократичному суспільству Білорусі?

Перш за все – принциповим ставленням до диктатури. Тому що, з одного боку, на неї наліплено ярлик "остання в Європі". З іншого боку, з останнім диктатором європейці намагаються вести цивілізовані перемовини. А це взаємовиключні речі.

Я не згоден із тезами, котрі висувають Захід і певна частина опозиції, – що масштабні санкції до режиму штовхнуть Білорусь у обійми Росії. Як можна говорити про ефект того, що ще не випробували? Поки що більша частка надходжень від білоруського експорту припадає на Євросоюз, про що з гордістю повідомляє офіційний Мінськ.

Не треба скиглити, що жорсткі заходи зашкодять білоруському народу. Понад усе йому шкодить диктатура. Ситуація ненормальна не тільки для білорусів: для всього демократичного світу вона теж небезпечна. Адже диктатори швидко кооперуються в усіх сферах – чи то незаконна торгівля зброєю, чи то наркотиками, людьми, людськими органами. Це і є підривання міжнародної безпеки, про яку всі так турбуються. Тому Європі давно пора припинити підгодовувати режим, щоб не посилювати вісь зла.