Анкара-Брюссель: поїзд, який не можна зупинити?

У понеділок, 3 жовтня, офіційно починаються переговори про вступ Туреччини до Європейського союзу. Боннський тижневик Rheinischer Merkur однозначно виступає проти такого кроку:

Для уряду турецького прем’єра Реджепа Ердогана - це величезний історичний успіх, а для більшості європейців - гріх, який бере на себе ЄС. За даними європейських статистиків, лише 35 відсотків усіх громадян країн Євросоюзу підтримують членство Туреччини, в Німеччині та Франції понад 70 відсотків виступають проти такого кроку. Урядовці хоч і відчувають певний дискомфорт з цього приводу, але хто захоче лягати під поїзд, що дедалі набирає швидкість? -

запитує Rheinischer Merkur і далі зазначає:

...Процес ухвалення рішення з турецького питання, до якого здебільшого причетні бюрократи з Єврокомісії та міністерств закордонних справ, не обіцяє нічого доброго для переговорів про вступ. Знову і знову лунатимуть заяви на кшталт: ми вже зайшли так далеко, що зупинитися не можна. Навіть такі політичні катастрофи, як відхилення конституції ЄС на референдумах, не зіштовхнули цей поїзд з колії. Від Німеччини в найближчі роки не варто очікувати якихось радикальних рухів. Тому залишається слабка надія, що лише референдум у Франції 2007 року покаже „червоне світло”, - зауважує Rheinischer Merkur.

Тему продовжує тижневик Die Zeit з Гамбурга:

У чому полягає показовий характер подій навколо Туреччини? Євросоюз веде переговори на довгу перспективу й може собі дозволити не поспішати. Помилку попередньої великої хвилі розширення повторено не буде. Тоді, 2004 року, намагаючись будь-що дотриматися обіцяного графіку, до ЄС зарано прийняли Польщу... З Туреччиною буде не так. Переговори триватимуть 10, вірогідніше навіть 15 років... Перевага такого плану в тому, що одне чи два покоління європейців і турків матимуть час поступово звикнути до думки про наближення... Крім того, є ціла низка запобіжних механізмів. Якщо Туреччина розвиватиметься не так, як того хоче Брюссель, переговори можуть призупинити, при чому на невизначений термін. Нарешті план передбачає обмеження інтеграції. На практиці це може означати: спільний внутрішній ринок - „так”, а от зі свободою пересування населення доведеться зачекати, -

пояснює Die Zeit і продовжує:

З точки зору ЄС, такий план може стати прикладом для переговорів про вступ з іншими країнами, наприклад, з Україною. Після „оранжевої революції” деякі політики з німецького Християнсько-демократичного союзу хотіли негайно прийняти до Євросоюзу цю країну, що вийшла з тіні Росії. Але розвал уряду революціонерів у Києві дає підстави припустити, що Україна зрітиме до вступу до ЄС може навіть довше, ніж Туреччина. Те ж саме стосується й Албанії та інших бажаючих. Якщо вести переговори з цими країнами, то не за польським, а за турецьким прикладом. Тому ЄС може абсолютно спокійно очікувати початку переговорів з Анкарою. Туреччина теж могла б не дуже хвилюватися, якби тільки Євросоюз не вимагав від неї схилити голову перед країною, з якою в Анкари напружені відносини - офіційно визнати грецький Кіпр, -

пише Die Zeit і далі зауважує:

Цього хотів Тассос Попадопулос. В квітні 2004 року колишній партизан і кіпрський президент переконував свій народ голосувати проти мирного плану ООН, який передбачав об’єднання поділеного грецько-турецького острова. Турки тоді проголосували „за”, але в Пападопулоса була краща ідея: відхилити план ООН, приєднатися грецькою частиною до ЄС, потім проштовхнути максимальні грецькі вимоги, постійно погрожуючи туркам вето. Все це нагадує божевільний план правопопулістського президента в ізольованій карликовій державі. Але на жаль, частково це стало позицією ЄС, до якого Кіпр приєднався 2004 року... Тому виглядає на те, що вступ Туреччини залежатиме не від її поступу чи готовності ЄС прийняти нового члена, а від кіпрських вибриків, - робить висновок Die Zeit.