Античні олімпіоніки могли б позмагатися за нагороди в Афінах?

”Ласкаво просимо до музею спорту та Олімпійських ігор! Давайте перенесемося в часі на понад дві тисячі років у минуле, в античність... Спершу нас вітає Геракл...”

Геракл, один з міфічних засновників Олімпійських ігор. У кельнському музеї спорту та Олімпіади велична скульптура цього напівбога зустрічає відвідувачів. Древні греки розцінювали його тіло як саму досконалість – сповнена енергії лита мускулатура. Так само, як героїв, у Древній Греції вшановували олімпіоніків, тобто переможців Олімпійських ігор, розповідає кельнський історик спорту Йорґ Век:

”Олімпійські переможці сприймалися греками як найвидатніші серед людей. Частково їм приписувалися навіть окультні властивості. Про це свідчить те, що на статуях олімпіоніків знайшли сліди багатьох доторків. Античні люди вважали, що через це доторкування на них перейде частина сили героїв. Тобто статуї атлетів були справжніми культовими предметами.”

Одним з таких могутніх ”бодібілдерів” був Мілон з Кротона – певно, найзнаменитіший атлет античного світу, важковаговик-борець екстра-класу. 24 роки поспіль виступав він на Олімпійських іграх, і ніхто не міг його побороти. За переказами, він володів такою силою, що навіть власну олімпійську статую сам підняв на постамент. Таким чином давні греки мали бути просто в чудовій спортивній формі, розмірковує Йорґ Век:

”Античні спортсмени були дуже добре натренованими. Вони не були аматорами, вони професійно займалися спортом. Тобто з раннього дитинства вони виховувалися, фактично, лише для певного виду спорту. Вони жили своїм спортом – у фінансовому плані – та задля свого спорту”.

Древні греки не мали ні секундоміра, ні метра. Занотувувалися лише виняткові спортивні успіхи. Наприклад, 16-метровий стрибок у довжину Фаїла з Кротона чи метання античного диска у його ж виконанні на довжину 28 метрів. Ось така мегазірка античного п”ятиборства. Досягення Фаїла були, вочевидь, античними світовими рекордами.

Утім, наскільки сенсаційними були успіхи Фаїла насправді? Це спробували дослідити науковці кельнської вищої спортивної школи. Молоді німецькі атлети мали позмагатися з Фаїлом у деяких видах античного багатоборства, зокрема у стрибках та в метанні. Їхні рухи фіксувалися камерою швидкісної зйомки, потім за допомогою сучасних комп”ютерних технологій аналізувалися експертами Інституту біомеханіки. Науковці намагалися підтвердити або спростувати, чи могли античні атлети реально досягти таких результатів.

Античний стрибок в довжину бути п”ятірним стрибком. Стрибалося під музику, без розбігу, п”ять разів один за одним, при цьому атлет у кожній руці тримав по двокілограмовій гантелі. За допомогою камери швидкісної зйомки професор Ґерд-Петер Брюґґеманн, керівник Інституту біомеханіки, аналізує хитромудру техніку древніх греків:

”Атлет розмахував цим додатковим вантажем вперед, і гантелі таким чином тягнули його за собою. Тобто він використовував інерцію цього вантажу, щоб надати своєму тілу додаткової спрямованої вперед швидкості.”

Лише докладаючи надзвичайних зусиль, кельнським атлетам вдається досягти тієї ж довжини – 16 метрів. Таким чином, для професора Брюґґеманна прекрасна спортивна форма античних атлетів стоїть поза сумнівами:

”Ці атлети мали бути чудово підготованими. Вони не могли просто так спонтанно взяти якийсь додатковий вантаж у руки і досягти таких результатів. Очевидно, що вони дуже послідовно та досконало відточували техніку своїх рухів.”

Подвиг Фаїла у метанні диска попросили повторити німецького десятиборця, чемпіона Німеччини 2003 року Матіаса Шпана. Сучасні метальники оперують, як правило, двокілограмовим диском. Копія ж античного диску з кельнського музею спорту та Олімпіади важить 5,7 кілограма, має в діаметрі 35 сантиметрів і тому дуже незручно лежить у руці. Матіас Шпан ділиться своїми враженнями:

”Цей античний прилад взагалі не можна порівняти з сучасним диском. В діаметрі він є набагато більшим, водночас набагато тоншим. Тобто вже на дотик це зовсім інше відчуття. Він дуже незручно лежить у руці”.

Розміри та форми античного диску створюють для десятиборця Шпана певні проблеми. Він може метати його лише з місця без прийнятого нині попереднього розкручування. Тому йому потрібно прикласти чимало зусиль, щоб метнути диск на дистанцію близько 20-25 метрів. Фаїл, нагадаю, метнув на 28 метрів. Таким чином, підсумовує професор Брюґґеманн, античні спортсмени аж ніяк не були якимись там безсилими тюхтіями. Тому культ, який навколо них створювали давні греки, цілком можна зрозуміти.

На жаль, з часів античних Олімпійських ігор до наших днів дійшли або імена олімпійських переможців без зображень, або статуї переможців без імен, як розповідає боннський історик-мистецтвознавець Вілфрід Джіоміні:

”Скульптури переможців виконувалися, як правило, у бронзі. Нині майже всі вони втрачені, бо бронзу легко переплавляли на інші речі, наприклад, на зброю. Тож якщо нині відвідати Оліміпію, можна побачити чимало пустих постаментів, на яких колись стояли фігури переможців. Часом можна знайти лише якісь окремі фрагменти, наприклад, бронзову стопу. Але у порівнянні з тим, що було втрачено, це нуль.”

Вижили тим не менше пізніше виготовлені копії з мармуру. Античне зібрання Боннського університету налічує чимало гіпсових копій цих статуй. Серед них – копія відомої скульптури Діадумена роботи Поліклета V ст. до н.е. Вона зображає голого атлета, що обв”язує собі голову стрічкою. До речі, оголеність в античному мистецтві була прерогативою лише богів та атлетів. Вчені досі дискутують, кого зображено в образі Діадумена – звичайного олімпіоніка чи бога Аполона у вигляді переможця Олімпійських ігор. Утім, якщо статуя усе ж присвячена якомусь конкретному атлету, то вона є дуже узагальненою, без якихось індивідуальних штрихів, пояснює Вілфрід Джіоміні:

”Звичайно, акцент у цих ідеальних образах робиться на пластичні форми та дуже натреновану мускулатуру. Вони мають все, що повинні мати справжні спортсмени-борці. Але – вони всі страшенно схожі один на одного, наче близнюки. Подивіться їм в обличчя, вони всі однакові. Наприклад, відомий метальник диска – ”Дискобол” – скульптора Мирона. При такому напруженому занятті, як метання диска, на обличчі у нього не відображено жодного виразу. Власне, саме це і відрізняє грецький ідеал від сучасних зображень спортсменів, на яких ті, наприклад, з перекошеними ротами перетинають фінішну лінію, підстрибують у повітря від радощів і так далі. Це все речі, які не існували для греків. Античних облич не торкаються жодні емоції чи напруження.”

Таким чином, завдання цих античних статуй – показати ідеально гарних атлетичної тілобудови людей без недоліків чи вад. Усе це дещо нагадує фотознімки голівудських зірок, жартує науковець.

Залишається відповісти на питання, чи міг Діадумен Поліклета бути кваліфікованим на Олімпійські ігри-2004 в Афіни і в якій дисципліні він мав би шанс на перемогу. Керівник Інституту біомеханіки Ґерд-Петер Брюґґеманн дає своє наукове роз”яснення здібностей юнака, що обв”язує собі голову стрічкою:

”Розглянувши статую, можна однозначно сказати, що це не є людина, яка спеціалізовано займалася, скажімо, підняттям ваги чи метанням диска. Він виглядає так, ніби це дуже добре натренований атлет, який міг дуже успішно виступати в різних дисциплінах, тобто в багатоборстві.”

Отже, античні атлети, такі як Діадумен, мали б і нині в Афінах шанс піднятися на п”єдестал пошани, як уважає Йорґ Век з кельнського музею спорту та Олімпіади:

”Я думаю, вони в будь-якому випадку могли б позмагатися за нагороди. Античний атлет, до якого, як казали в давнину, були прихильні боги, у нинішні часи мав би також дуже добрі шанси з допомогою тренувань та правильного харчування продемострувати найвищі спортивні досягення.”