Безпека в інтернеті – до єдиних стандартів ще далеко

�брала в Амстердамі Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Інтернет став з блискавичною швидкістю частиною повсякдення в розвинутих промислових країнах. Нині він поступово завойовує й решту світу. Уряди багатьох держав уже відреагували на такий розвиток низкою жорстких законів, які покликані запобігти потенційним і вже існуючим загрозам, що походять з інтернету. Така поспішність викликає скептичну оцінку в ОБСЄ, як зазначає її уповноважений з питань мас-медіа Мілош Харасті:

”Зараз ми бачимо керівництво багатьох держав світу в такій собі регулятивній лихоманці. На тлі цього хочу наголосити, що ми, звичайно, бачимо ці дилеми, однак ми також намагаємося гарантувати свободу мас-медіа. Тому ми шукаємо відповідь на проблему безпеки в інтернеті саме з точки зору свободи преси. Тобто ми намагаємося сприяти пошуку рішення, яке б найменше обмежувало цю свободу”.

Фахівцям зрозуміло й те, що оскільки інтернет – це глобальне явище, то для нього потрібні й глобальні врегулювання. Тому міжнародні організації – ЄС, Рада Європи й ООН – шукають можливість ухвалення єдиних приписів, які б діяли для всіх країн.

Перша спроба на європейському терені – це ухвалення Радою Європи три роки тому в Будапешті так званої Конвенції з боротьби з комп”ютерною злочинністю (Cyber Crime Convention). Цей документ спрямований передусім на подолання поширення в інтернеті дитячої порнографії, расизму й дискримінації окремих груп у суспільстві. Її підписали 38 держав Північної Америки, Європи та Центральної Азії, однак ратифікували поки всього лише шість.

Противники цієї конвенції є передусім у розвинутих країнах. Вони відхиляють будь-яке втручання в зміст інтернет-сторінок. Приміром, Сенді Стор, який представляє британський інтернет-портал ”spiked online”, вважає більшу частину змісту конвенції нагнітанням істерії:

”Якщо я говорю, що виступаю проти регулювання змісту, то маю на увазі, що інтернет не потребує якогось специфічного, створеного саме для нього регулювання. Виняток можуть становити, скажімо, лише випадки, що стосуються такого виду комп”ютерної злочинності, як поширення вірусів. Загалом же, на мою думку, вже існуючих законів достатньо для того, щоб засуджувати за злочини, які кояться з залученням інтернету”.

Ірландець Кормак Калланан також піддає конвенцію Ради Європи критиці. Передусім через нечіткі формулювання. На його думку, поки безпека всесвітньої мережі може гарантуватися самоконтролем. Калланан очолює ініціативу під назвою INHOPE. Це об”єднання ”гарячих ліній” з 18 країн, які дбають про те, щоб інтернет залишався ”чистим”. Приміром, якщо хтось виявить інтернет-сторінку з дитячою порнографією чи іншими протизаконними діями, він може поінформувати про це INHOPE. Ця організація в свою чергу контактує з провайдером, у якого зереєстрована ця сторінка чи адреса електронної пошти, після чого доступ до такої інтернет-сторінки можна закрити. Щоправда, визнає Калланан, такий самоконтроль теж має свої межі:

“Модель INHOPE є дуже ефективною, але я не думаю, що вона може вирішити проблему. Адже вона задумувалася не спеціально для врегулювання проблем з безпекою в інтернеті”.

Якщо йдеться про протизаконні дії, то недостатньо лише закрити сторінку. Треба знайти її впорядників і, відповідно, подбати про те, щоб вони постали перед судом. Але після того, як це буде зроблено, за сучасних обставин може вийти такий курйоз, як нещодавно під час процесу проти провайдера “yahoo”. Через нього один американець продавав продукцію з нацистською символікою. Це не заборонено в США, але є протизаконним у Німеччині та Франції. Який закон для інтернет-порушника застосовувати в цьому випадку?

Проблематичною залишається й тема захисту даних в інтернеті. Приміром, нині мало що може завадити службам безпеки чи поліції під приводом пошуку злочинців чи терористів читати приватне листування в електронній пошті. Ще пройде дуже багато часу, поки для захисту цієї галузі буде ухвалено єдині міжнародні стандарти.