Бернд Поссельт: ми маємо наповнити Європу сучасним змістом

Європейська спільнота переживає нелегкі часи. Конституцію ЄС на референдумах відхилили французи і голландці, у низці країн триває безлад, спричинений соціальними невдоволеннями. Численні оглядачі вважають, що ці явища спричинять кризу європейської інтеграції. Пане Поссельте, як, на Вашу думку, має поглиблюватися співпраця всередині ЄС?

“Велике завдання полягає у тому, аби разом наповнювати Європу сучасним змістом. Він має ґрунтуватися на спільній історії, спільній культурі, на принципах соціальної ринкової економіки, що постає з християнських цінностей. Європейська суспільна модель має ствердитися у сучасному світі. Це, насамперед, особиста свобода, але також єдність у багатоманітності, у національні і регіональній ідентичності”.

Якою Ви бачите спільну зовнішню політику ЄС?

“Європа має перетворитися на силу, яка буде дієздатною в умовах світової конкуренції. Сила не агресивна, але мирна. Гідний партнер для сусідів – для Росії, Азії та Африки. Європа має стати самостійним, впливовим фактором на міжнародній арені. Вже сьогодні Європейський союз має більше населення, ніж США та Росія укупі. Це демонструє, яка велика відповідальність лягає на наші плечі”.

Розширення Європейського союзу триває. На черзі Балканські країни, можливо, навіть Туреччина. Пане Поссельте, якими Ви бачите остаточні кордони ЄС? Чи має долучитися до спільноти Україна?

“Насамперед ідеться про те, аби провести чіткі межі Європи. У всього є межі – і в Європи також, хоча ми ще далеко не досягли цих меж. Я гадаю, що Україна є глибоко європейською країною, яка нескоро, але обов’язково посяде гідне їй місце в Європейському союзі. З іншого боку, на мою думку, Туреччина не є європейською країною. Це є сусіди, з якими ми потребуємо особливих відносин. Але вони не належать до Європи”.

Як голова Панєвопейського союзу Німеччини Ви були одним з ідеологів об’єднання Європи ще за часів „залізної завіси”. Ви справді вірили, що країни соціалістичного табору долучаться до Європейського союзу?

“Чехи, словаки, угорці, мешканці прибалтійських країн – всі вони свого часу переживали брутальні утиски. В ті часи вони, звісно, не могли стати членами Європейського союзу. Ми, панєвропейці, завжди відстоювали переконання, що Європа має бути цілісною. 1979 року, коли Європарламент лише розпочинав свою роботу, домоглися того, аби у залі засідань було встановлено додаткові крісла. Вони багато років стояли порожніми, як символ того, що у майбутньому їх займуть представники цих країн. Так воно і сталося”.

Панєвропейці підтримують євроінтеграційні прагнення пострадянських країн, зокрема України. Ви цікавилися цим регіоном за часів СРСР?

“Коли ми чекали на приєднання країн Центральної і Східної Європи, ми думали і про Україну. Ми ніколи не розглядали її як частину Російської імперії, Радянського Союзу – ми завжди думали про українців як про європейську націю. Коли 1982 року відзначалося 1500-ліття Київської Русі, ми присвятили цьому панєвропейський конгрес, якій відбувся у Страсбурзі. У кафедральному соборі цього міста ми разом з українцями молилися на службі Божій, яку відправляв український священик. Ми завжди засвідчували, що ми маємо бути в одній спільноті, коли диктатура в Україні залишиться у минулому. Сьогодні її, на щастя, вже немає. Але що би не сталося – ми будемо докладати зусиль, аби Україна стала частиною вільної Європейської спільноти”.

Сьогодні Брюссель пропонує Україні політику сусідства. Пане Поссельте, Ви вважаєте такі рамки співпраці адекватними намірам України приєднатися до ЄС?

“Політику сусідства у її сьогоднішньому формулюванні я вважаю абсолютно неприйнятною. Адже не можна ставити Україну в однин ряд із такими країнами як Марокко або Ліван. Україна, що стосується інтеграційної співпраці з Євросоюзом, має належати до однієї категорії із країнами Південно-Східної Європи. Тобто країнами, які мають однозначну перспективу вступу до Європейського союзу. Тому, на мою думку, Україна не має належати до політики сусідства. В той же час, я переконаний, що українські політики мають вичерпно використати всі можливості, які на даний момент пропонує політика сусідства, аби наблизити Україну до Європейського союзу і модернізувати її. Але на цьому, безумовно, зупинятися не можна. Україна згодом має піти далі, стати кандидатом, а згодом і членом ЄС. Ми, як друзі України, будемо знову і знову формулювати таку позицію в європейських інституціях”.

Для наближення до стандартів ЄС Україні належить провести масштабні реформи у багатьох галузях. Якими, на Вашу думку, є пріоритети нині?

“Після падіння залізної завіси політики дещо недооцінили значення того, що я вважаю найголовнішим, а саме – зміцнення демократії і правової держави. Тоді йшлося насамперед про економічні реформи. Але що дають демократичні реформи, коли не функціонує юстиція, коли немає ефективного управління, коли держава не виконує функцій правових гарантій для громадян, коли панують криміналітет і корупція. Саме із цими явищами нині насамперед треба боротися в Україні. Хто ж буде робити довгострокові інвестиції в країну, в якій належним чином не працюють суди, міліція? Отже, саме реформи державного управління і юстиції – це приоритетні завдання. Реформи економіки мають лише супроводжувати цей процес. Економіка обов’язково запрацює, але передовсім мають бути створені чіткі правові рамки”.