Болісне реформування українського війська
10 травня 2006 р.
Свято крізь сльози - так називає офіцерський склад святкування 60-ої річниці заснування Західного оперативного командування. Власне, цей ювілей був останнім. ЗОК, до складу якого входить дев’ять західних областей України, до кінця року реорганізують у територіальне управління “Захід” сухопутних військ Збройних сил України. Усі бойові частини та сили швидкого реагування Західного оперативного командування перейдуть у підпорядкування 13-го армійського корпусу, що в Рівному. Територіальному ж управлінню “Захід” буде відведено виконання дещо інших функцій, розповідає офіцер штабу ЗОК, підполковник Олександр Поронюк:
“Територіальне управління відповідатиме за призов юнаків до армії, за поповнення мобілізаційними ресурсами, за збереження складів з боєприпасами й військових частин тилового призначення, які поступово скорочуватимуть. Змінюються й акценти нашої роботи: якщо колись ми відповідали насамперед за бойову підготовку, то тепер робиться наголос на взаємодії всіх силових структур, на обміні інформацією з органами влади.”
Крім того, територіальне управління “Захід” має дбати про зберігання та утилізацію боєприпасів, а також про передачу військових споруд на утримання міської громади. І якщо проблему з боєприпасами нехай повільно, але вирішують, то військове майно роками чекає своєї черги. Досі не прописано механізму передачі казарм, складів тощо, а їх сотні.
Але найболючішою проблемою, пов’язаною з реформуванням війська, залишається скорочення військовослужбовців, окремі з яких понад 30 років присвятили армії. Лише в Західному оперативному командуванні в рамках реформування звільнено кожного третього офіцера, каже підполковник Поронюк. Їхні сім’ї після цього часто залишаються без засобів до існування, не мають житла, роботи:
“Будь-яке реформування армії – дуже болісний процес. Адже це заторкає долі людей. Згідно із законом про звільнення офіцерів, їм мали б повідомляти про звільнення за три місяці. Але це в теорії. Реально ж це відбувається жорсткіше.”
Держава мала б подбати про тих, хто десятки років віддав на служіння її інтересам, але цієї опіки немає, переконаний керівник Західного регіонального центру перепідготовки та соціальної адаптації звільнених у запас військових офіцерів Андрій Рой. Він каже, що центри адаптації колишніх військовослужбовців виживають виключно за гроші НАТО та інших європейських донорів:
“Згідно з домовленістю між міністерством оборони України та Північноатлантичним альянсом, НАТО організовує навчання, забезпечує необхідними підручниками, а наша держава мала б подбати про приміщення та техніку, яку надали в рамках проектів ТАСІS. Але у Львові ця техніка успішно розкрадена. Держава нічого не робить. Досі немає державної програми з адаптації офіцерів. Але це нікого не хвилює.”
Щонайменше дивною називає таку політику міноборони України керівник проекту НАТО з адаптації українських військових Крістофер Штаудт. Він каже, що недавно міністерство видало посібник з реформування української армії, в якому жодним словом не згадано про курси перекваліфікації. І це при тому, що до 2011 року з армії буде звільнено ще близько 50 тисяч військових:
“Досі ніде не визначено, яка структура повинна за це відповідати. Ніхто не знає, що військові мають робити, йдучи в запас. Немає загального механізму. Приміром, наші курси в Одесі хотіли б пройти багато офіцерів з Севастополя, але їм нема де переночувати. Сподіватися допомоги з боку міністерства, на жаль, марно. А НАТО не може взяти на себе такі витрати.”
На програму соціальної адаптації українських військових НАТО виділив 300 тисяч євро, а український уряд - ушестеро менше. З цивільного бюджету НАТО в Україні фінансується програма перекваліфікації при університеті в Хмельницькому, де двісті військових можуть півроку стаціонарно вивчати іноземну мову, курси менеджменту, комп’ютери тощо. В інших українських містах проводяться лише заочні курси. За словами Крістофера Штаудта, чимало військових льотчиків уже знайшли собі роботу в цивільній авіації, моряки перекваліфікувалися на менеджерів комерційних структур тощо.
Ще одна нагальна проблема - забезпечення житлом військовослужбовців. Найболючіше вона постає саме в західних регіонах, розповідає підполковник Поронюк. Понад 40 відсотків військових Західного оперативного командування не мають власного житла. Кошти, які ЗОК мало б отримати з продажу свого надлишкового майна, від держави так і не надійшли. А це понад три мільйони гривень, які планували скерувати на купівлю квартир для військових.