Боротьба з цензурою в Туреччині
17 листопада 2003 р.�ламент встиг ухвалити багато реформаторських законів і норм.
Турецький ПЕН-клуб із часу свого заснування завжди мав достатньо роботи - його члени часто ставали жертвами турецької цензури. Більшість з них опинялась у численних переповнених в"язницях країни. Тому віце-президентові турецького ПЕН-клубу та членові комітету "Письменники у в"язниці" Сабрі Кушконмасу досить складно до кінця розібратися в новій ситуації:
"Кожного року 15 листопада ми радились про те, якого саме заарештованого письменника ми будемо підтримувати. 2001 року, наприклад, ми зупинилися на особі Фікрета Башкая. У 2002-му якраз заарештували Мелі Пекдеміра. Але в 2003 році немає жодного арештованого члена ПЕН-клубу або інших письменників, яких ми могли б підтримати. Є ув"язнені журналісти, але немає письменників. Тому ми вперше відзначатимемо 15 листопада без письменників під арештом. Це цікавий момент".
Цей позитивний розвиток виходить з двох пакетів реформ, які ухвалили минулого літа у турецькому парламенті більшістю голосів. Було внесено зміни у конституцію та кримінальний кодекс. Це стосується здебільшого тих параграфів закону, які обмежували свободу слова у Туреччині, трактували висловлені думки, як доказ або підтримку терористичної діяльності. Раніше за допомогою цих параграфів переслідувались передусім письменники, журналісти та видавці, які висловлювались з приводу курдського питання. Їх змушували мовчати.
Проте Карін Кларк, віце-президент ПЕН-клубу Німеччини вказує на труднощі, з якими ще стикаються літератори, що потрапили у немилість турецької Феміди:
"Це позитивний розвиток, але є ще й інші проблеми. Справа в тому, що після минулого серпня, коли змінились декотрі закони, судові процеси все одно мусять пройти, люди повинні їх відбути, і лише тоді їх звільнять на основі ліквідації певних параграфів."
З прийняттям нового законодавства для турецьких властей стає складніше переслідувати небажаних письменників та журналістів. Та неможливим це не видається. Представників опозиції звинувачують тоді у членстві в озброєних угрупованнях. Обґрунтування цього закиду часто береться із творів письменників. Переслідувані нині є здебільшого соціалістичними або релігійними письменниками, видавцями або журналістами. Таким чином нещодавно засудили терміном на 10 років Нуреттіна Ширіна, шеф-редактора новин ісламської ґазети через одну з його промов. Турецькі власті стверджують, що він є членом ліванської організації "Гесболла".
Ахмет Фідан - член Спілки письменників Туреччини - все ж вірить, що пермогу здобудуть реформісти:
"Повернути цей процес назад вже неможливо. Громадськість вважає, що це робиться не тільки для Європейського Союзу, а тому, що цього потребує Туреччина. При цьому ламаються звички, які існують вже 80 років. Тому поступово процес іде".
Віце-президент турецького ПЕН-клубу Сабрі Кушконмас настроєний швидше скептично. Він не вірить, що правителі країни щиро бажають, аби в Туреччині запанувала реальна свобода слова:
"Ці закони, які необхідно було ухвалити для того, аби узгодити законодавство з євросоюзівським, -- не більше ніж макіяж. Це не ті зміни, які виникають з чесного переконання, а лише через прагнення стати членом ЄС. Я побоююсь, що права, які надаються завдяки цим законам, можуть анулюватися кожної миті. Ми бачили у минулому такі приклади".
Кушконмас вбачає також загрозу в зовсім інакшому. Він розповідає про промову всесвітньовідомого турецького письменника Яшара Кемаля, який нарікає на своїх колег, які чомусь пишуть романи тільки про любов, так, начебто турки не мають інших турбот. Сам Кушконмас підкреслює: "Крісла наших письменників стали дуже м"якими та зручними. Їх приборкали. Люди втратили почуття протидії. В країні залишається ще багато проблем, які вимагають опозиційності. Коли не залишиться жодного письменника, який буде прихильником опозиції, тоді, зрозуміло, ніхто з них не потрапить до в"язниці. Це - інша сторона проблеми. Скажемо, негативна сторона позитивної картини для людства".