Бундестаґ без виборчого закону

Чинне виборче право Німеччини не відповідає Основному закону країни. Такий вердикт у середу, 25 липня, оголосив Федеральний конституційний суд Німеччини, який розташовано в західнонімецькому місті Карслруе. Судді пояснили, що нинішня практика розподілу депутатських мандатів порушує рівність шансів політичних партій, а це суперечить конституції, заявив, оголошуючи рішення, голова Федерального конституційного суду Андреас Фоскуле.

Таким чином суд задовольнив позови представників опозиції - соціал-демократів і «зелених», - також понад трьох тисяч громадян Німеччини, які так само звернулися зі скаргами до суду.

Рівність шансів партій

Ще 2008 року суд визнав виборче право таким, що частково не відповідає Основному закону і зобов'язав підготувати впродовж трьох років оновлений закон. Але політичним партіям так і не вдалося досягти спільного знаменника стосовно змін. Тоді консервативно-ліберальна коаліція затвердила в Бундестазі реформу виборчого права голосами виключно своїх депутатів, врахувавши при цьому тільки свої пропозиції. Як зауважують оглядачі, ухвалення виборчого закону без консенсусу всіх політичних сил, представлених у парламенті, суперечить традиції, яка досі панувала в Німеччині. Саме тому опозиційні сили й багато німецьких громадян заявили, що внесених змін недостатньо і звернулися зі скаргами до суду.

На виборах до Бундестагу кожен виборець має два голоси. Перший - за кандидата однієї з партій в одномандатному окрузі, другий - за партійний список у своїй федеральної землі. Тому й у виборчому бюлетені - друкованому або електронному - він може поставити два хрестики, тобто - виборець має можливість підтримати кандидата по одномандатному округу від однієї партії і одночасно висловити довіру списку кандидатів, виставленому іншою партією.

Один виборець - два голоси

Досі система діяла так: половина всіх парламентаріїв - 299 з 598 - обирається на мажоритарній основі в одномандатних округах. Для обрання кандидатам достатньо отримати просту більшість голосів. Друга половина визначається кількістю «других» голосів поданих за партійні списки не у виборчих округах, а у федеральних землях.

Розміри фракцій визначаються саме на основі підрахунку «других голосів». При цьому мандати, отримані за рахунок «першого голосу» зараховуються в загальну кількість парламентських місць, що належать тій чи іншій партії. Якщо партія за результатами підрахунку «других голосів», наприклад, має отримати в Бундестазі 100 місць, а 40 місць вона вже отримала завдяки «прямим мандатам», то з загального партійного списку будуть заповнені лише 60 місць.

Камінь спотикання - «додаткові мандати»

Проте трапляється, що та чи інша партія за «першими голосами» отримує більше мандатів, ніж за списками. У цих випадках, щоб гарантувати пропорційність, закон передбачав збільшення загальної кількості місць у парламенті. Так і з'являлися «додаткові мандати». Вони «персоніфіковані». Якщо депутат, який його отримав, з якихось причин полишає парламент або перебирається до іншої федеральної землі, його місце в Бундестазі «скорочують». На виборах 2009 року система «додаткових мандатів» призвела до того, що в нинішньому складі парламенту - не 598 депутатів, як передбачено законом, а - 620.

І найголовніше: збільшення кількості депутатів викривляє розстановку сил між окремими фракціями, оскільки вага кожного мандата знижується. Саме тому в середу, 25 липня, Федеральний конституційний суд зажадав усунути чинну практику розподілу «додаткових мандатів». Причому зробити це потрібно вже до наступних виборів.