Вступ Туреччини – кінець ”старого” ЄС?

Але спочатку – про суть рекомендацій Єврокомісії щодо Туреччини. Газета ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД з Гамбурга пише:

Комісару Євросоюзу з питань розширення Ґюнтеру Фергойґену вдалося втримати золоту середину у дуже непростій ситуації. Попри гарячі дебати між противниками й прихильниками всередині ЄС, йому вдалося відчинити Туреччині двері, але не зробити з них ворота. Тобто переговори почнуться, але це ще нічого не означає. Такий підхід влаштовує як противників вступу, так і саму Туреччину. Рекомендація містить дуже суворі, місцями майже образливі формулювання... Чи справді треба було чітко вказувати на те, що переговори може бути перервано, якщо Туреччина не порушуватиме європейські норми демократії?

- запитує ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД і продовжує:

Власне, це й так зрозуміло, що показує приклад Словаччини. Коли до влади у Братиславі прийшов авторитарний політик Владімір Мечіяр, Брюссель призупинив переговори про вступ... І все ж таки, хоча тон був недипломатичним, він був потрібен з двох причин. По-перше, противники вступу всередині ЄС мали право бути почутими. По-друге, різкі заяви показують Анкарі, що вступ не буде автоматичним, - виправдовує Єврокомісію ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД.

Над майбутнім ЄС розмірковує газета ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ:

Рекомендувавши главам держав та урядів затвердити початок переговорів з Туреччиною, Єврокомісія ухвалила доленосне рішення з далекосяжними наслідками... Історичний проект ”Європа”, який замислювався в 50-ті роки ХХ-го століття як подолання наслідку руйнівних воєн, закінчився б з приєднанням до нього Туреччини. А після середи вступ Анкари став вірогідним. Можна цього прагнути, а можна вважати такий розвиток подій невідворотнім, адже розподіл світу на два блоки теж закінчився. Але тоді треба про це чесно сказати європейським народам: ідеться не про ”розширення” ЄС, а про його трансформацію, - вважає ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ.

Газета МЮНХНЕР МЕРКУР звинувачує у зраді історичних засад Євросоюзу чинних лідерів Німеччини та Франції:

Ґергард Шредер і Жак Ширак зраджують спадщину батьків Європи – Конрада Аденауера і Шарля де Голля. Політичне об”єднання зруйнованого двома світовими війнами континенту було найкращим, чого змогла досягти Європа. Після вступу до Європейського союзу Туреччини, який підтримують Шредер і Ширак, він уже не буде альянсом держав, які об”єднує спільна доля. ЄС стане просто зоною вільної торгівлі з необмеженою кількістю країн-членів. Радіють з цього приводу хіба що економісти й військові стратеги, а також уряди у Вашингтоні й Лондоні. Єдина Європа їм не треба. Справжні ж європейці бачать початок історичної трагедії, - сумує МЮНХНЕР МЕРКУР.

Протилежної думки дотримується ТЮРІНҐЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ з Ерфурта:

Точно такі ж сумніви, які зараз лунають у зв”язку з Туреччиною, супроводжували вступ Греції чи Іспанії. Але зрештою ЄС витримав випробування як співдружність держав, яка не відмежовувалася від оточуючого світу для збереження статусу-кво. Спільнота чудово пережила протистояння між Заходом та Сходом і знайшла в собі сили запропонувати перспективу членам колишнього радянського блоку. Але часу зібратися з думками не залишається. Новою загрозою може стати тероризм, якщо тільки не вдасться досягти миру в багатих нафтою регіонах. Туреччина – це міст. Вона може стати орієнтиром для мусульманських народів, якщо в регіоні, де зустрічаються Схід і Захід, переможе ідеологія співпраці, а не відмежування, - сподівається ТЮРІНҐЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ.

НЮРНБЕРҐЕР ЦАЙТУНҐ бачить у ситуації новий шанс:

Навіть якщо забути про нереальні фінансові витрати, після вступу Туреччини ЄС більше не був би тим, чим він залишається, не говорячи вже про подальше політичне об”єднання. Спільнота просто не в змозі підняти цю величезну брилу, бо надірветься. Але це теж і шанс. Роздутий ЄС (а чому б не прийняти після Туреччини ще Ізраїль, Марокко, Україну чи Алжир), напевне, лусне. Це ж призведе до появи нового союзу ”корінних європейців”. Зрештою, саме так все починалося багато років тому, - нагадує НЮРНБЕРҐЕР ЦАЙТУНҐ.

Огляд преси підготував Роман Гончаренко