Гуманна в'язниця
22 березня 2013 р.
Величезні вікна забезпечують гарне освітлення. Білі стіни, підлога яблучно-зеленого кольору та іржаво-червоні фасади створюють доброзичливу обстановку. На перший погляд берлінська в'язниця Гайдеринг на виправний заклад не схожа. Лише подвійний металічний паркан із колючим дротом, заввишки шість метрів, чітко сигналізує: це не заміська школа, а тюрма.
Новісінька в'язниця, яку урочисто відкрили у четвер, 21 березня, у Берліні, швидко отримала в бульварних ЗМІ назву "люксова буцегарня". "Розкіш і в'язниця – це несумісні поняття, - намагається заспокоїти критику щодо новобудови керівниця виправної установи Анке Штайн в інтерв'ю агентству dpa. - Ми не якась тюряга, а сучасний берлінський виправний заклад".
Окремі камери у закладі Гайдеринг називають "приміщеннями для утримання під вартою". Одному в'язню відводиться десять квадратних метрів площі. Це вище мінімальної норми. У Німеччині простір для ув'язненого має становити не менше семи квадратних метрів – це приблизно площа мікроавтобуса, інакше виправний заклад буде порушувати людську гідність. Так ухвалив у 2006 році німецький Федеральний конституційний суд, приписавши також, що для гідного перебування за ґратами туалети повинні бути відокремлені від спальної зони та добре провітрюватися.
"Це не означає, що сім квадратних метрів – це позитивний стандарт, - роз'яснює кримінолог з університету Ернста-Моритца Арндта у Ґрайфсвальді Фрідер Дюнкель. – Федеральний конституційний суд свідомо сформулював це навпаки: лише якщо камера має розмір близько семи квадратних метрів, тоді це відповідає гідному людини поводженню. Стандарт у наших закладах, власне, становить десять-дванадцять квадратних метрів на одиночну камеру". Тож берлінська в'язниця Гайдеринг, яку називають люксовою, з її камерами на десять квадратних метрів насправді вписується у межі звичайної.
Загальнодержавного стандарту немає
Однак як обов'язкові ці стандарти ніде не записані. Більше того, після федеральної реформи сім років тому, коли землям були передані виняткові компетенції у цій галузі, жодного загальнонімецького закону про систему виконання покарань вже не існує. І хоча у більшості федеральних земель ще діє старий закон, у деяких землях – Баварії, Баден-Вюртемберзі, Гессені, Нижній Саксонії та Гамбурзі – з'явилися власні нормативні акти.
"Федеральна система веде до того, що в окремих землях у нас подекуди цілком різні умови відбування покарань, - каже Рита Гаферкамп. Вона є науковим референтом в Інституті Макса Планка з міжнародного кримінального права у Фрайбурзі. – Це велика різниця, відсиджуєте ви термін ув'язнення у Баварії чи у Берліні". Так, наприклад, за її словами, у Берліні у виправних колоніях є карткові телефони, натомість у Баварії в'язні можуть дзвонити лише у виняткових випадках та лише під наглядом.
Ресоціалізація чи захист суспільства?
"У Баварії робиться ставка на контроль, безпековий аспект переважає",- каже Гаферкамп. Це записано і у баварському законі з виконання покарань. Згідно з ним, ресоціалізація, тобто реінтеграція порушника у суспільство, вже не є єдиною метою, як це було в старому законі. Натомість на один щабель ставиться інша ціль – захист спільноти від подальших злочинів.
Справді, підтверджує кримінолог Дюнкель в інтерв'ю DW, в окремих землях робляться спроби розмити першочергову мету – ресоціалізацію. Але, з іншого боку, в десятьох німецьких землях нині вироблено спільний проект закону, в якому закріплюється та ж мета відбування покарань, що й у старому загальнодержавному законі - ресоціалізація.
Північноєвропейські країни як взірець
Але, попри різні пенетенціарні системи у землях ФРН, міжнародні стандарти у Німеччині здебільшого дотримано, а подекуди навіть перевершено, наголошує фахівець із карного права Рита Гаферкамп. Взірцем у царині виправних колоній сьогодні є скандинавські країни. Але у них і найнижчий у Євросоюзі відсоток ув'язнених. "Ми в Німеччині багато чого запозичили в північноєвропейських країн та Канади", - підтверджує Фрідер Дюнкель.
Кримінолог вже багато років закликає до створення так званих перехідних будинків, як, наприклад у Швеції, де правопорушників готують до життя на волі. Це дозволяє суттєво знизити відсоток рецидивів. Дискусію щодо берлінської новозбудованої в'язниці Дюнкель не може збагнути. "Тюрма не має бути нелюдською, недружньою чи темною. Вона має вилікувати людину, мотивувати її на життя без злочинів", - захищає він берлінську концепцію.