Відповідь Брюсселя Україні: «Ні, але...»

Багато коментарів у німецькій пресі присвячені виборам в Афганістані й прогнозам щодо подальшого розвитку ситуації в цій країні. Але розпочнемо огляд преси статтею в газеті ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД, у якій піднімається тема перспектив України стати членом Європейського Союзу:

У дискусії про можливий вступ Туреччини до Європейського Союзу зненацька випливла не зовсім незнайома назва – Україна. З Польщі пролунали голоси, які домагаються місця в ЄС для її сусідки. Ці домагання поєднуються з вирішенням турецького питання. Теза звучить так: якщо для Туреччини знаходиться місце в Євросоюзі, то чому – не для України? Польські інтереси можна зрозуміти: країна бажає мати навколо себе сусідів, у яких панує стабільність, які зорієнтовані на Захід. Тож ЄС повинен тримати це прохання в полі своєї уваги, -

наголошує ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД і нагадує:

Минулого тижня Туреччина отримала з Брюсселя чітку відповідь: «Так, але...». Чітка відповідь пролунала й на адресу України та її адвокатів: «Ні, але...». Ні, тому що Євросоюз не хоче звужувати ігрове поле, породжувати марні надії, давати обіцянки, яких потім не дотримається. Ні, тому що спільнота досі не знає, скільки часу їй знадобиться, аби впоратися з інтеграцією Туреччини. Водночас треба залишити це «але», адже Україна потребує європейських перспектив. Про членство поки що говорити безглуздо, -

стверджує ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД і наводить такі аргументи:

Колишня радянська республіка нині хитається між демократією та автократією, в ній точиться брудна боротьба за крісло наступника Леоніда Кучми. Водночас країна гойдається між Сходом та Заходом, між Росією та Європою. Отже ЄС повинен зробити Україні якусь пропозицію. Єврокомісія вже розробила певну модель, так звану концепцію «Ширша Європа», яка передбачає поглиблення відносин з новими країнами-сусідами на східних та південних кордонах. Але європейські уряди повинні усвідомити, що останнє розширення Євросоюзу, зачепило національні інтереси низки країн. І домагання членства в ЄС нових країн-сусідів тепер будуть непоодинокими випадками. Європа не повинна навіки закріпляти певну лінію кордонів, – вважає ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД.

Перейдемо до теми президентських виборів в Афганістані. Газета ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ з цього приводу пише:

Демократії необхідно вчитися, а для вправлянь – треба сподіватися – афганці ще матимуть в майбутньому достатньо нагод. У суботу вони вперше мали можливість обирати главу своєї держави, що за стільки років чужого панування та злочинного режиму ”Талібан” є чимось більшим, аніж просто значним досягненням. Тому жителі сплюндрованої країни під Гіндукушем по-справжньому раділи цьому історичному моменту, принаймні жінки. Численні напади й погрози не стримали їх ні від реєстрації, ні від приходу до виборчих урн. При цьому вже з самого початку було зрозумілим, що ці вибори не будуть справді вільними і справедливими, що окремі воєначальники та старійшини й далі будуть застосовувати свої владні ігри, і в результаті таки переможе президент перехідного періоду Хамід Карзай. А чи могло б бути інакше в країні, де впродовж багатьох днів виборчі бюлетені повинні були перевозитися на віслюках через гори і в якій на тисячі виборчих округів припадає лише кілька сотень міжнародних спостерігачів, -

підкреслює ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ і далі розмірковує:

Мабуть, розгардіяш на виборах виник не лише через чорнило з Індії, яке легко змивається, і не лише через подвійні реєстрації, яких явно було забагато. Можливо, Афганістан просто ще не достатньо дозрів до виборів західного зразка. Ще в Боснії після тамтешніх воєн стало очевидно, що вибори самі по собі не призводять до миру. Та й на прикладі Іраку, де незабаром теж мають бути вибори, зрозуміло, що демократія – це процес, який потребує глибокого дихання.

Тему продовжує газета НЮРНБЕРҐЕР НАХРІХТЕН:

Бомбові замахи, спрямовані проти ізраїльських туристів у Єгипті, чергове брутальне вбивство заручників в Іраку, кривавий теракт у Пакистані, ракетний обстріл німецького посольства в Кабулі... Ісламський світ стає схожим на будинок вар‘ятів. Спалахи насильства, куди не кинеш оком. Але разом з тим існує надія: громадяни Афганістану вперше з історії своєї країни змогли вільно обирати президента. Це можна назвати експериментом. Наскільки він успішний, ми дізнаємося лише через кілька років. Тоді, коли іноземні солдати більше не будуть турбуватися про безпеку виборців, тоді й проб‘є година істини.