Від „Київського діалогу” до змін у суспільстві

�ося про виховання повноцінних та свідомих громадян.

Виступаючи на відкритті форуму, надзвичайний і повноважний посол Німеччини в Україні Райнгард Шефферс, зокрема, сказав:

„Молодь не можна розглядати просто як об’єкт політики. Молодь і молодіжні організації не є об’єктом діяльності держави. Вони самі є політичними акторами”.

За словами Шефферса, динаміку, в якій перебуває Україна, демонструє навіть молодий вік багатьох урядовців, а також депутатів, яких у Німеччині назвали б „політичними тінейджерами”. Думку посла продовжив народний депутат Григорій Немиря:

„Треба розрізняти дві речі: недовіру до політичних інституцій з боку молоді, яка існує, а, з іншого боку, інтерес до політичних проблем, або проблем соціальних, не лише політичних. Такий інтерес нікуди не зникав, він існує”.

Більше того, на думку народного депутата, після помаранчевої революції з’явилися нові можливості для молодих людей зробити політичну кар’єру і власноруч продовжити політичні зміни.

Втім, політика була лише однією зі складових ширшої теми, до якої так чи інакше зводився обмін думками і дискусії молодих активістів. Ця тема - громадянське суспільство й підтримка демократичного розвитку України, в тому числі й за допомогою „громадянської” освіти.

Пояснює Віталій Босняк - представник молодіжної організації „Youth CAN“:

„Громадянська освіта від слова громадянин – виховання свідомих громадян, надання інформації цим громадянам, навчання. Тобто творення з молодої людини повноцінного громадянина. Щоб він знав як працює держава, як працює владний апарат, державні механізми, що таке Конституція України, які є в людини права, що таке НАТО, що таке ЄЕП. Не варто боятися висвітлення цих питань, мовляв вони дуже заполітизовані. Але чом, приміром, мовне питання має бути політичним питанням? Це питання важливої суспільної ваги, це питання яке має розв’язуватися на рівні людей».

Багато промовців сходилися на тому, що вирішальним стимулом у розвитку громадянського суспільства була помаранчева революція. Роберт Лєщинський з Варшави, наприклад, стверджує, що вплив її не обмежується українськими кордонами:

„У Польщі завдяки помаранчевій революції відбулася остаточна зміна поколінь. 21-е століття в Польщі почалося з помаранчевої революції”…

Лєщинський згадує, що під час тих подій польська версія пісні „Разом нас багато” конкурувала в польських чартах із західними виконавцями. У Варшаві ж на підтримку помаранчевої революції було організовано великий концерт, який транслювався по телебаченню і який бачили мільйони поляків. Тисячі ж безпосередньо прийшли в центр польської столиці, щоб висловити солідарність з українцями.

„Зараз дуже багато молоді в Польщі протестують проти уряду Леппера-Качинського. Отож ті люди, які в кожному місті організують демонстрації, тоді вперше зустрілися в Польщі на помаранчевій революції”.

Самі ж українці поступово переосмислюють як своє недавнє минуле, так і посттоталітарну спадщину в цілому. Вільфрід Їльге з лейпцігського Центру гуманітарних наук, історії та культури Східної та Центральної Європи, наводить як приклад такого переосмислення своїх молодих знайомих з Півдня України, які:

„ідуть у день 9 травня до пам’ятника Леніну з їхньою бабцею, ставлять свічки з образком Марії, синьо-жовтий прапорець і вшановують українських партизанів, які воювали в Червоній Армії. Це не є класична картина національної історії, але щось таке, що треба сприймати дуже серйозно”.

Конференція не ухвалювала жодних резолюцій, звернень чи закликів. Форум, який обіцяє стати традиційним, організатори не даремно іменують „Київським діалогом”. Адже саме комунікація між людьми, можливість висловитись і бути почутим й належить до передумов та основ громадянського суспільства.

Іван Гайванович