Армію втягують у конфлікт

Відставний військовий Михайло Файфура, який близько 20 років прослужив у Збройних Силах України і ще шістнадцять – у Внутрішніх Військах, ділиться з DW своїм баченням щодо протистоянь і можливості залучення армії.

DW: Михайле Васильовичу, днями міністерство оборони оприлюднило звернення до президента від особового складу ЗСУ із закликом "вжити невідкладних заходів щодо стабілізації ситуації". Ви можете дати оцінку цьому зверненню?

Михайло Файфура: Інакше як провокаційною назвати цю заяву я не можу. Для чого писати якісь звернення, якщо армія, згідно з законом, завжди має відмежовуватися і не може бути задіяна у протистояннях? Якщо вже є офіційна оцінка ситуації, то я не виключаю, що наступним кроком може бути участь військових.

Але це заборонено Конституцією країни?

А хіба не заборонено катувати і викрадати людей, бити кийками по голові і череву, зауважте, старших людей? Зараз багато чого відбувається за межею закону. То чому ви думаєте, що у питанні армії закону дотримуватимуться? Все залежить від того, хто керує певним відомством. А з огляду на те, що міністерством оборони керує "випадкова", політична персона, далека від армії, то ймовірність використання ЗСУ, гадаю, дуже висока. Тим більше, що ситуація у генеральному штабі не краща: там теж чимало восокопосадовців, які отримали свої генеральські посади у різний спосіб і позбуватися їх не хочуть. Відтак, готові будуть виконувати навіть усні розпорядження. Не виключено, що багато з них вже підготували собі "шляхи відступу". Як то, приміром, виїзд до Росії, задля уникнення відповідальності.

Якщо так, то які саме війська в першу чергу можуть бути задіяні?

Оскільки армія є далеко не боєздатною, то, думаю, залучатимуть в першу чергу професійно підготовлених військових, зокрема підрозділи десантних військ. Небезпека у тому, що люди на барикадах можуть захопити зброю від військових, або ще витягти свою. Одне необдумане рішення керівництва – і піде хвиля незворотної реакції.

У протистояннях в межах урядового кварталу бачимо, що у перших рядах стоять молоді хлопці-строковики Внутрішніх Військ, спецпризначенці "Беркут" ховаються за їх спинами і лише зрідка вибігають, аби дати відсіч активістам. Що це за тактика?

Абсолютно радянська тактика. Нічого ж не змінилося у військових та силових відомствах Україну після розпаду Союзу. Солдати, молоді хлопчики, стоять, бо в них немає вибору, в них команда, а відмова – це дезертирство. А от "Беркут" – вибір має, вони можуть відмовитись. Попри це, зауважте, ці діти не б’ють людей з барикад, це робить винятково "Беркут", який повертається і знову ховається за спини строковиків. В результаті службовці Внутрішніх Військ беруть на себе весь удар. Це їхні матері плачуть, це їхніх поранених госпіталізують.

Це можна змінити?

Якби Внутрішні Війська підпорядковувалися не МВС, а Верховній Раді, як було з Національною гвардією у 90-х роках, - то так. І, повірте, такої жорстокості, протистояння, ескалації насильства не було б. Національна гвардія була потужнім професійним військовим формуванням, бійців якої виховували в патріотичному дусі, які ніколи б не виступили проти власного народу. Чому зараз почали згадувати про це формування, бо за роки існування (1991-2000 р.) воно жодного разу себе не зганьбило. Україна за роки незалежності не спромоглася реформувати свої силові структури, і не тому, що бракує фінансового ресурсу, а тому, що політичної волі у керівництва держави не було. Це стримувалося саме для таких випадків, який зараз виник у країні, аби всі відомства були абсолютно "ручними".

То що, нині назріла потреба створити Національну гвардію?

Ні, гадаю, нічого нового не треба створювати. Простіше реформувати МВС, Службу Безпеки та армію. Треба зробити кілька простих речей: запровадити національно-патріотичне виховання, тобто змінити гуманітарне виховання військовослужбовців, замінити керівництво і підпорядкування.

У ЗМІ часто з’являється інформація, що силовики на Грушевського використовують зброю і патрони, які завозять з Росії. Ви як фахівець вважаєте ці припущення обґрунтованими?

Цього я не виключаю, але українська армія на озброєнні має різного штаму гранати: сльозогінної і паралітичної дії. На складах є й таке, що ніколи не використовувалося, і, сподіваюся, ніколи не буде.