В якому напрямку рухається Україна?

І через дванадцять років після проголошення своєї незалежності Україна продовжує перебувати на роздоріжжі. В якому напрямку рухається ця колишня радянська республіка? Навколо цього питання сьогодні точиться чимало дискусій як в самій Україні, так і в Європейському союзі.

Останні тижні знову засвідчили, що українська влада намагається вести наступ відразу на кількох фронтах. З одного боку, під час саміту СНД в Ялті підписується угода про створення єдиного економічного простору між Україною, Росією, Білоруссю та Казахстаном, що передбачає глибшу інтеграцію цих країн. З іншого - в тій самій Ялті, але вже під час саміту "Україна - ЄС", українські політики продовжують розмірковувати про інтеграцію в західноєвропейські та міжнародні структури.

Невизначеність України, а також її зволікання зі здійсненням демократичних та економічних реформ, на думку експертів, є однією з головних причин, чому відносини між Києвом та Брюсселем розвиваються так складно. Дискусія про надання або ненадання Україні перспективи членства в Європейському союзі супроводжує практично кожну двосторонню зустріч за участю українських та західноєвропейських політиків. Але на Заході поки що утримуються від якихось конкретних обіцянок на адресу України. Розповідає Наталя Вікуліна:

"У Брюсселі не дають жодних обіцянок щодо вступу Києва до Євросоюзу або принаймні підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Представники Євросоюзу вважають, що Київ має спочатку виконати все обіцяне в Угоді про партнерство й співробітництво, яка, нагадаю, набрала чинності ще п"ять років тому. Непоганою перспективою для європейської інтеграції України в Брюсселі бачать запропоновану цього року стратегію "Ширша Європа", яка передбачає серед іншого участь України на ринку країн ЄС. Але торгівля Євросоюзу з Україною може збільшитися тільки в тому випадку, якщо Київ проведе низку демократичних реформ.

Про подальші кроки щодо України в інституціях ЄС поки що не говорять, вважаючи, що Києву знадобиться час і для втілення вже запропонованого Брюсселем. На запитання "Німецької хвилі" про можливість для України підписати з Євросоюзом Угоду про асоціацію комісар ЄС з питань розширення Гюнтер Ферхойген відповів так : "Нові договірні відносини з Україною не стоять на порядку денному… Нині я мушу залишити відкритим питання про те, до якої кінцевої мети призведе процес. Але я думаю, що не можу говорити про нові договірні відносини з Україною, які не стоять на порядку денному і які не передбачені ініціативою "Ширша Європа",- заявив комісар Ферхойген. Приблизно так само він відповів і на запитання про шанси Києва вступити до ЄС - мовляв, Україна добре усвідомлює, що нова ініціатива сусідства не передбачає вступу сусідніх країн до Євросоюзу вже найближчим часом.

Прес-секретар Комісара ЄС з питань зовнішніх відносин Дієго де Охеда нагадав, що Євросоюз уважно стежить за дотриманням свободи слова в Україні й політичними реформами: "Ми вітаємо позитивні кроки, зроблені українськими властями в галузі не тільки свободи мас-медіа, але й також незалежності судової системи, й інших питань, які стосуються верховенства права. Але, звичайно, й досі ще багато чого треба зробити. Вітаючи вже пройдені кроки, ми заохочуємо владу України вжити подальших заходів, аби можна було завершити процес політичної реформи", - сказав речник Комісара ЄС з питань зовнішніх відносин.

Дієго де Охеда також не вважає, що підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС має нині стояти на порядку денному: "Говорячи про асоціацію, українська сторона чекає на свого роду політичний символічний крок з боку Євросоюзу. Я б сказав, що концепція "Ширша Європа" зосереджує свою увагу на Україні і вже є символічною пропозицією чи сигналом, на який чекає Україна",- зазначив в інтерв"ю "Німецькій хвилі" один із речників Єврокомісії Дієго де Охеда."

Отже, крім "Ширшої Європи", про що засвідчив і саміт ЄС у Ялті, Брюссель поки що нічого іншого Україні запропонувати не готовий. До тих, хто виступає проти надання Україні перспективи приєднання до Європейського союзу, належить віце-президент Європарламенту Інго Фрідріх, який представляє баварський Християнсько-соціальний союз. В інтерв"ю "Німецькій хвилі" він так пояснив свою позицію:

"Це залежить не стільки від самої України, скільки від необхідності консолідації в Європейському союзі. Історія нас вчить, що кінець міждержавних союзів починався тоді, коли вони ставали занадто великими. Проблема полягає в тому, що Європейський союз не в стані інтегрувати таку велику державу, як Україна. Принаймні впродовж наступних 30, 40, 50 років. Потім, звичайно, треба буде оцінити ситуацію заново".

Експерт з питань зовнішньої політики фракції соціал-демократів у німецькому бундестазі Герт Вайскірхен дещо інакше дивиться на цю проблему. На наше запитання, як він ставиться до заяв про неможливість надання Україні перспективи членства в Європейському союзу, Вайскірхен відповів:

"Це помилкова позиція, оскільки кожна європейська країна має можливість стати членом Європейського союзу. Україна належить до Європи і звичайно може подати заяву на членство в ЄС. Однак не слід забувати, що їй потрібно ще виконати досить серйозні завдання. Зокрема, йдеться про модернізацію її економіки. Це один з головних критеріїв, який може відкрити шлях до Європейського союзу. Водночас варто зауважити, що ті, хто утворює в Україні політичну еліту, не завжди з достатньою рішучістю йдуть цим шляхом."

Беручи до уваги такі протилежні позиції складається враження, що й самі західноєвропейські політики досі так і не змогли остаточно визначитися в своєму ставленні до України. От як прокоментував дискусію навколо питання про надання Україні членства в Європейському союзі експерт з питань Східної Європи, співробітник університету міста Констанц Райнер Лінднер:

"Як Європейський союз, так і Україна не повинні поспішати. Я не бачу раціональної причини в прискоренні темпів зближення. Таке зближення відбувається й без того. Десять років, які знадобилися, наприклад, для зближення Європейського союзу та Польщі, - це для історії дуже незначний відрізок часу. Зараз важливо виконати всі підписані між обома сторонами угоди, ще більше розширити співпрацю. Україна була і залишається частиною Європи. Вже з огляду на це її можна розглядати як потенційного кандидата на вступ до ЄС. Але для цього поки що не створено ані економічних, ані політичних передумов."

Як зазначив Райнер Лінднер, більший сенс зараз мала б дискусія навколо питання, чому за обсягами прямих інвестицій в українську економіку Німеччина з третього місця, яке вона посідала 2000-го року, спустилася на сьоме, або як Україна планує розрахуватися за енергоносії перед приходом зими.

"На мою думку, саме ці питання є більш важливими. І тут кожна сторона мала б зробити свій внесок у пошуку на них відповіді. Мені здається, треба дещо спокійніше вести дискусію між Європейським союзом та Україною. Сторони повинні запевнити одне одного у взаємній зацікавленості і працювати в напрямку поглиблення та розширення тих контактів, які вже існують. Європейський союз запропонував Україні програму "Ширша Європа", але цей проект треба тепер наповнити життям".

Райнер Лінднер не розділяє побоювання тих, хто вважає, що, оголосивши про наміри створити єдиний економічний простір з Росією, Білоруссю та Казахстаном, Україна віддаляється від Європи. Більше того, німецький експерт досить скептично оцінює майбутнє такого новоутворення. Він нагадав, що на теренах колишнього Радянського Союзу вже неодноразово створювалися найрізноманітніші об"єднання, але поки що жодне з них не працювало ефективно:

"Я вбачаю в такому економічному союзі передусім проголошення політичних намірів. З огляду на склад його учасників, я не бачу тут жодних конкретних перспектив. Усі чотири держави переслідують абсолютно різні цілі. У мене склалося враження, що таким чином президент Росії Володимир Путін подає своєрідний сигнал, намагаючись віддалитися від СНД, який упродовж останніх десяти років не мав жодного успіху, і наблизитися до нової форми інтеграції навколо Росії. Тут простежується нова доктрина російського президента Володимира Путіна, який знову хоче зробити зі своєї країни супермогутню європейську державу".

Водночас Райнер Лінднер застеріг від тиску на Україну з метою, щоб вона швидше визначилася на користь Заходу або на користь Росії.

"Одностороння інтеграція неодмінно призведе до конфліктних ситуацій. При швидкому просуванні в напрямку європейської інтеграції не слід забувати про велику частку в Україні російськомовного населення. З іншого боку, переслідуючи стратегію зближення з Росією, слід брати до уваги також ту частину населення, яка більше орієнтована на Захід. Мені здається, що утримання продуктивної середньої позиції між двома інтеграційними центрами принесе Україні більше переваг, ніж недоліків".

Наталя Вікуліна, Володимир Медяний