Газотранспортна система України: дискусія про майбутнє триває

Український енергетичний сектор, передусім його газо- й нафтотранспортна складові, є дуже важливими як для самої України, так і за її межами. За кордоном розвиток у цій сфері пильно відстежують передусім в Росії та Європейському союзі. Адже значна частка „блакитного палива”, яке споживає ЄС, проходить територією України. При цьому, як зауважив нещодавно в Берліні голова правління „Укртранснафти” Олександр Тодійчук:

„Сьогодні будь-які зміни, будь-які проекти в енергетиці в першу чергу означають надзвичайні політичні проблеми. Кожен крок, навіть у таких проектах, які не є значимими для держав-сусідів, розглядається, виходячи з того, хто цей проект ініціював, хто його формує, хто ним буде керувати і чи йде це на користь Росії. Чи, може, західний світ хоче зміцнити свої позиції в Україні? Це створює нам дуже багато проблем”.

На думку Тодійчука, такий політичний тиск пов’язаний передусім з новою стратегією, яку переслідує в енергетичному секторі Росія. За словами українського фахівця, Москва „намагається на сьогодні повернути собі рамки колишнього Радянського союзу і постсоціалістичних держав через отримання контролю над енергетичною інфраструктурою за межами Росії”. Такі кроки, звісно не можуть залишитися непоміченими в Україні, особливо на тлі нинішніх політичних подій.

Якщо сформований під егідою Партії регіонів уряд приватизує українську газотранспортну мережу на користь російського «Газпрому», після зміни влади цю оборудку можна буде скасувати так само, як це було з випадком приватизації українськими олігархами металургійного комбінату «Криворіжсталь». Таке застереження у вівторок висловив член Політради блоку «Наша Україна» Микола Катеринчук.

Його заява пролунала після того, як минулого тижня голова НАК «Нафтогаз України» Олександр Болкісєв закликав подолати, як він сказав, «психологічний момент», розпочати переговори з Росією та розглянути економічні наслідки передачі в спільне управління українську газотранспортну систему. За словами Болкісєва, якщо можна буде отримати наповнення магістральних газопроводів та збільшення транзиту, це буде лише плюсом для України.

Натомість, директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський, який відіграв провідну роль у складенні економічної програми дій демократичної коаліції, вважає, що очікування дешевого газу в обмін на передання під контроль Росії української газової труби є марними:

„Навіть якщо Україна за якихось умов віддасть чи то під контроль, чи приватизує в інтересах Росії свою газотранспортну мережу, це не принесе зменшення цін, які все одно будуть зростати і ми зіграємо на посилення позицій „Газпрому”.

На думку Бураковського, Україні слід негайно взятися до реструктуризації внутрішнього ринку газу, який і досі залишається непрозорим та неефективним, а також подбати про фінансове оздоровлення «Нафтогазу України» та інших газових підприємств, аби зробити їх конкурентоспроможними на міжнародному рівні. Лише після цього можна починати розмови про створення міжнародного газотранспортного консорціуму на цілком певних умовах, каже експерт:

„Я бачив би в консорціумі представництво не тільки України як транзитера та Росії як видобувача газу, але й представництво західних компаній, які є кінцевими споживачами з іншого боку труби”.

Якщо вдасться досягти такого формату консорціуму, підкреслює Бурковський, то Україна змогла би на „трикутниковому рівні” відстоювати свої економічні інтереси.

За оцінками німецьких експертів, консорціум з управління українською газотранспортною системою у форматі Україна-Росія-західна країна, має стратегічне значення. Утім, за словами Рікардо Джуччі, одного з радників українського уряду, справжня конкуренція в газовій сфері є на західноєвропейському ринку. Тому замість того, щоб сперечатися між собою, Росія та Україна мали б співпрацювати, щоб разом стати сильними й протистояти цій конкуренції.

Довідка: Згідно з проведеною 2003 року оцінкою вартості української газотранспортної системи програмою Європейської комісії ТАСІС, її вартість становить 14 мільярдів євро. Утім українські газовики вважають цю цифру значно заниженою.