Гербольцгаймер: «Гра тільки по нотах ще не робить справжнього музиканта»

вперше побуває в Україні. Він виступить з концертами в Києві, Вінниці, Одесі. Ми скористалися нагодою, аби поговорити з Петером Гербольцгаймером про BuJazzO, сьогодення джазу та майбутню поїздку до України.

Пане Гербольцгаймер, одна впливова німецька газета якось написала: “Сьогодні треба бути невиправним ідеалістом, щоб не тільки керувати біґ-бендом, але ще й бути його засновником і упродовж десятиріч підтримувати його життєздатність”. Мався на увазі Ваш власний оркестр Rhythm Combination&Brass. Аби керувати BuJazzO, потрібно мабуть ще більшого ідеалізму. Адже склад оркестру змінюється кожні два роки і кожного разу доводиться починати спочатку. Чому Ви продовжуєте тягнути цей віз?

На мою думку, в усьому, що робиш, необхідно бути невиправним ідеалістом. Як на мене, то ідеалісти значно реальніше дивляться на світ, ніж так звані реалісти, які тільки залякують усіх, стверджують, що нічого не вийде. Саме ідеалісти забезпечують розвиток світу, а не реалісти. Відповідаючи на Ваше запитання, хочу зауважити, що радий можливості передати молодим людям свої знання. Коли я був у їхньому віці, в Німеччині не було нічого подібного. Крім того, від цієї роботи я дістаю велике задоволення. Кожні два роки переживаєш щось на кшталт невеличкої смерті, але потім прокидаєшся і бачиш, що життя триває.

Як Вам вдається кожного разу за такий короткий час зробити з оркестру біґ-бенд, який може позмагатися з будь-якою іншою джазовою формацією в світі?

Слід зауважити, що після двох років не можна говорити, що музикант, на якому б інструменті він не грав, вже всьому навчився. Водночас молоді музиканти, які увійшли до складу BuJazzO, дуже багато працюють з міжнародною командою доцентів. Взагалі в нашому оркестрі завжди необхідно багато працювати. Під час робочої фази грати доводиться з дев”ятої тридцяти ранку до півночі. І це щодня. Для мене це абсолютно нормально. І через два роки ми маємо оркестр, який може позмагатися з будь-яким біґ-бендом у світі. Участь деяких музикантів в оркестрі не обмежується двома роками. Взагалі оновлення колективу відбувається поступово. Інколи оркестр одночасно полишає п”ять, інколи - шість, а інколи тільки чотири музиканти. На їхні місця приходять інші.

Якими якостями має володіти молодий музикант, аби потрапити до BuJazzO?

Він повинен дуже добре вміти читати ноти, більш-менш добре володіти стилістикою, вміти імпровізувати. Все це той досвід, який музикант приносить із собою і який потім у BuJazzO розвивається далі. У нас в оркестрі грали й дуже молоді музиканти, яким тільки-но виповнилося по 15-16 років, але була молодь і старшого віку - 20-21 річні. Якщо взяти перше покоління, яке пройшло через BuJazzO, то серед них чимало музикантів, які сьогодні відомі не тільки в Німеччині, але й за кордоном. Взагалі варто зазначити, що за 18 років існування оркестру, було дуже мало таких, хто потім кинув би музику. Це трапилося лише в трьох-чотирьох випадках. Всі інші сьогодні належать до музикантів найвищого класу.

Молодіжний джазовий оркестр ФРН часто виступає за кордоном. Чи є різниця в сприйнятті його публікою у себе вдома та за межами Німеччини?

Для мене завжди було несподіванкою, як гарно сприймають BuJazzO за кордоном. У Німеччині інколи дивляться на цей оркестр, як на гарненьких маленьких дітей. Але це абсолютно неправильно. Під час наших закордонних турне ми завжди зустрічаємо дуже теплий прийом, вірогідно тому, що ніхто не очікував, що німці на таке спроможні. Наш оркестр - є єдиним у своєму роді в світі. І багатьох дивує, що такий оркестр існує саме в Німеччині. Якби це був американський оркестр, то тоді всі говорили б: „Зрозуміло, адже Америка – це країна джазу!”. Але це ж зовсім не так. Тобто, джаз хоча й походить з Америки, але там немає такого оркестру, оскільки держава не проводить іншу культурну політику. У нас культуру досить сильно підтримують на державному рівні. Як довго це ще триватиме покаже майбутнє. Хоча й у Німеччині простежується тенденція сильного заощадження коштів. Звичайно лобісти навряд чи відстоюватимуть інтереси культури, а швидше підтримуватимуть якусь фармацевтичну фірму.

Під час українського турне BuJazzO виступить не тільки в Києві, а ще відразу на двох джазових фестивалях - у Вінниці та в Одесі. Вас не дивує така увага, що приділяється імпровізованій музиці в Україні?

Ні, зовсім ні! Мені вже часто доводилося виступати з оркестром у Східній Європі. З BuJazzO років десять тому ми провели турне по країнах Балтії. Ми були також у Петербурзі, в Москві. В Україні ми ще не були, але мої друзі, які вже побували в Києві, мені дещо розповідали про це місто. Я переконаний, що на нас чекають цікаві і захоплюючі зустрічі. Радий, що ми зустрінемося з музикантами, які зможуть робити щось спільно з нами. Ми використаємо для цього усі можливості. Торік ми побували в Болгарії, Албанії та Румунії і всюди запрошували місцевих музикантів до спільної гри. Було б прикро не використати такої можливості і в Україні.

Як складається репетуар BuJazzO?

Ми постійно змінюємо наш репертуар. Нещодавно ми побували в Південній Африці і дещо орієнтувалися на південноафриканську музику. Дещо з цих речей ми гратимемо і в Україні. Але ми веземо з собою й типові джазові композиції, – наприклад, композиції Чарлі Паркера, дещо з репертуару Каунта Бейсі. У нас у багажі також латиноамериканські мелодії. Ми граємо й джаз-рок. Єдине, що ми не робимо, так це - авангард. На мою думку, завдання молодіжного оркестру не полягає в тому, аби покрити й цей напрямок. Складаючи репертуар, ми спочатку обговорюємо його в оркестрі. Так дізнаєшся, що музиканти самі хотіли б грати. Ми ведемо дискусії і вибираємо те, що нам найбільше підходить за темпом, за тональністю. Така система виправдала себе.

Франк Цаппа якось сказав: “Джаз не мертвий, а тільки якось дивно пахне”. Як, на Вашу думку, пахне джаз сьогодні?

Як і в цілому суспільстві, нині складно знайти якийсь напрямок. Сьогодні ми живемо в час відсутності орієнтирів. І це віддзеркалюється також у музиці. Змінюватимуться часи, змінюватиметься й музика.

Що беруть із собою музиканти, коли настає час залишати оркестр?

У будь-якому разі ми залишаємося друзями. Доказом цього є контакти, які підтримуються впродовж довгого часу. Навіть коли музиканти пізніше одружуються, народжують дітей, ці зв”язки не втрачаються. Сподіваюсь, що під час роботи в BuJazzO вони набувають почуття самовпевненості, яке підкріплюється майстерністю. Пізніше це дозволяє їм долати завдання, які постають на їхньому шляху. Мобільне суспільство, з одного боку, допомагає долати проблеми, але з іншого - створює нові складнощі. Нині, наприклад, існує неймовірно багато біґ-бендів. Але вони не виступають щодня. Сьогодні музикант може грати в одному оркестрі, завтра за п”ятсот кілометрів він стоїть на сцені із зовсім іншими людьми. Музикант вимушений вміти грати спонтанно, так би мовити стандартизовано. Це має свої переваги - сьогоднішні музиканти значно краще читають ноти, - але тут є й недоліки. Справа в тому, що музика розвивається завдяки постійній спільній грі. З одного боку, музикант має сьогодні значно ширші можливості, з іншого - він обмежений у своїх діях. Для того, щоб робити музику в ідеальному сенсі, треба знаходити речі, сховані в самій музиці. Грати по нотах може кожен. Але гра тільки по нотах ще не робить справжнього музиканта.

Пане Гербольцгаймер, дякуємо Вам за розмову!

Інтерв”ю записав Володимир Медяний