Германій та німці

Історія хімічного елемента, якщо говорити про золото або срібло, навряд чи може викликати велику зацікавленість. Особливо, якщо це елемент, про існування якого мало хто знає. Як-то кажуть, люди гинуть за метал, але хто не готовий померти за германій? Тим часом ця речовина, відкрита 6 лютого 1886 року, мала прославити Німеччину в таблиці Менделєєва. Чому з цього нічого не вийшло?

Вишуканий галій

Чергова епоха відкриттів в галузі хімії припала на кінець ХХ століття, коли Менделєєв створив свою знамениту таблицю періодичних елементів, і хіміки-практики шукали й знаходили в природі ті речовини, які російський науковець вже відкрив. І, звісно ж, кожному елементу потрібно було придумати назву.

Приміром, у 1875 році француз Лекок де Буабодран, перекопав сотні тонн руди, отримав один грам нового сріблястого металу, який назвав галій. Начебто патріотично, адже, «Галлія» - це латинська назва Франції. З іншого боку, деякі історики стверджують, що французький хімік тим самим увіковічнив своє прізвище, адже “le coq“ означає «півень» на французькій. На латині – “gallus“. Вийшло по-французьки вишукано: патріотизм, але з відтінком іронії, тонка гра прославленого хіміка.

Доля галію склалася доволі щасливо – це дорогий (понад мільйон доларів за тонну) і надзвичайно потрібний у промисловості метал. Доля германія склалася інакше.

Германій-патріот

У 1886 році німецький хімік Клеменс Вінклер, досліджуючи мінерал аргіродіт, виявив, що він на 7 відсотків складається із невідомої речовини. З'ясувалося, що ці загадкові відсотки – невідомий досі елемент періодичної системи Менделєєва.

Після деяких розумів, Вінклер, за аналогією з «галієм», назвав речовину «германієм». Німецькою це звучить – «Germanium». Не виключено, що назва з'явилася помилково. Те, що для французького хіміка, було лише приводом для жарту, для німецького стало вираженням національної гордості. На жаль, не можна сказати, що елемент «германій» прославив країну, яка дала йому назву. Сьогодні у цієї речовини своєрідна, ледве не скандальна репутація. Всьому причиною її деякі особливості.

Повсюди - і ніде

Незважаючи на те, що в земній корі германія більше, ніж срібла і свинцю, добувати його важко і затратно. Германій дуже розсіяний. Основна його маса міститься в ґрунті, у вугіллі, в живих організмах, рослинах (в їжі – часнику і томатному соку). Як написано в старому підручнику хімії, «германій всюди – і ніде». Тому навіть, якби Бісмарк або кайзер Вільгельм надумали з пропагандистською метою викувати з германію якийсь меч чи броненосець – результат був би невтішний. І дорого, і ворогів не поб'єш, адже речовина дуже крихка.

Зірковий час германія прийшов наприкінці 40-их років минулого століття, коли його стали використовувати в якості напівпровідника. Зокрема саме поява транзисторів на основі германію поклала кінець використанню ламп в аудіоапаратурі, а разом з тим «теплому ламповому звуку», про який досі марять меломани. Утім, не минуло й двох десятиліть, як германій у транзисторах замінив дешевший кремній.

Поза законом

Германій знову став потрібним у 70-80-ті роки, коли японський дослідник Казухіко Асаі, синтезував так званий «органічний германій», вирішивши використати його для самолікування – з дивовижними, за його словами, результатами. Він рекомендував застосовувати германій внутрішньо – у таблетках. Сьогодні послідовники японця являють собою внутрішню групу ентузіастів, які вважають, що ліки з германію зміцнюють імунну систему і, попри все інше, рятують від раку.

Іронія долі полягає в тому, що цілющі властивості германію в Німеччині офіційно не визнані. Навіть навпаки: його вважають шкідливим для здоров’я. Тому всі охочі змушені мало не контрабандою замовляти собі германієві пігулки. При цьому ціна невеликої пачки таблеток може коштувати кілька сотень євро, а якийсь пластир для ніг з германієм продається понад 50 євро.

Автори: Дмитро Вачедін / Тетяна Русиняк
Редактор: Христина Ніколайчук