Головні питання саміту ЄС: конституція і президент Єврокомісії

Від”їжджаючи на саміт, канцлер Німеччини соціал-демократ Ґергард Шредер назвав свого кандидата. Ним став прем”єр-міністр Бельгії Ґі Верхофстадт. Кандидатуру бельгійського прем”єра підтримувала і Франція. Натомість консервативні німецькі партії, які перебувають нині в Німеччині в опозиції, прямо таки з обуренням говорять про те, що дозволяє собі німецький глава уряду. Ось як висловлюється голова панівної в Європарламенті фракції консерваторів, німецький політик Ганс-Ґерт Петтерінґ:

”Це просто неподобство, що німецький уряд, який зазнав нищівної поразки на вибрах до Європейського парламенту, за підтримки французького президента, пропонує нині того, хто не лише не належить до найсильнішої фракції парламенту, а й у себе вдома, у Бельгії, програв вибори, а саме пана Верхофстадта”.

Християнського політика Петтерінґа підтримав його товариш по партії Ельмар Брок. Напередодні саміту у Брюсселі Брок їздив до Люксембурґа, аби переконати стати президентом Єврокомісії тамтешнього прем”єр-міністра Жан-Клода Юнкера, який також належить до блоку консерваторів, який, як говорилося, утримав після виборів минулої неділі більшість у Європарламенті:

”Кандидат повинен мати більшість у парламенті. І вже тому Рада міністрів Євросоюзу вчинила б розумно, якби запропонувала когось, за кого проголосувала б більшість”.

Ці дипломатичні недомовки означають лише одне: парламент не захоче голосувати за ліберального бельгійського політика Верхофстадта, а підтримує представника консервативного табору.

Один з них, Жан-Клод Юнкер, говорить, однак, що він пообіцяв своїм виборцям залишитися в Люксембургу і не йти працювати до Брюсселя. Особисто він може собі уявити зміну посади після 9 років прем”єрства. Тим більше, що свою роботу він оцінює досить таки тверезо:

”Ця робота викликає в мене нині не більше задоволення, ніж у перший день, але й не менше. Бути прем”єром – це не розвага. Іноді мені більше подобається те, що я роблю, іноді менше, але я все одно роблю це”.

Але оскільки Юнкер згоди балотуватися не дав, то у переддень саміту керівники консервативних урядів обговорювали інші кандидатури і знайшли – на їхню думку - підходящу. Це Кріс Паттен, колишній британський губернатор у Гонконгу і нинішній комісар із зовнішньої політики Євросоюзу. Саме його і запропонував голова італійського уряду Сильвіо Берлусконі як кандидата від консервативних сил у Євросоюзі на посаду президента Єврокомісії.

Хоча така пропозиція була, на думку міністр закордонних справ Німеччини Йошки Фішера, надто передчасною:

”Право пропозиції кандидата на посаду президента Єврокомісії має лише Рада міністрів Євросоюзу. І таким чином дано відповідь на всі запитання”.

Таким чином Фішер підтримав позицію канцлера і виступив за бельгійського політика Верхофстадта, якого, як ставленика Франції та Німеччини, не хочуть бачити на цій посаді не лише німецькі консерватори, а й уряди Великобританії та Іспанії.

Такий от пасьянс було розкладено перед самітом у Європі та в перший день його роботи. Спостерігачі зробили із нього простий висновок: якщо нехай в складному, але все ж кадровому питанні, розширений Євросоюз так довго шукає компромісу, то яким виглядатиме в майбутньому пошук спільних рішень у серйозних політичних, економічних та військових питаннях?