Гордіїв вузол Близького Сходу

Сьогодні у нашому огляді преси – статті, присвячені першому за останні чотири роки палестино-ізраїльському саміту, підсумкам виборів в Іраку, а також коментар про Україну. Щодо першої теми газета НОЄ РУР/НОЄ РЕЙН-ЦАЙТУНГ пише:

Ясир Арафат, ім»я котрого Аріель Шарон, як і Джордж Буш, використовували для відмовки, чому не рухається мирний процес, тепер мертвий. Його демократично обраний наступник шукає порозуміння. Буш і Шарон знають, що їм не вдасться знайти серед палестинців кращого партнера для переговорів. Вони вже не зможуть гратися перед ним пустими словами. Водночас недовіра з обох боків залишається дуже глибокою. Тому зустріч у Єгипті – це перш за все захід, спрямований на плекання довіри. Це – обережне зближення на тонкій кризі всіх причетних до конфлікту сторін. Один необережний рух – і початку зближення буде покладено край, – застерігає НОЄ РУР/НОЄ РЕЙН-ЦАЙТУНГ.

Газета ЛЕЙПЦИГЕР ФОЛЬКСЦАЙТУНГ вказує на те, що хоча певні передумови для встановлення миру на Близькому Сході створено, але водночас існує ще багато перешкод:

Смерть їхнього поляризованого між любов»ю та ненавистю президента Арафата надала палестинцям шанс на новий початок. Мирне проходження виборів наступника, котрим став Махмуд Аббас, стало гідним атестатом політичної зрілості. Саміт у Єгипті став логічним продовженням розвитку ситуації за останні тижні. Гордієв вузол з вимог ізраїльських поселенців та бурхливої готовності палестинців до насильства навряд чи вдасться розв»язати одним махом. Але альтернативою переговорам може бути лише продовження війни. І перш за все тому офіційне оголошення припинення вогню було б уже великим успіхом, – стверджує ЛЕЙПЦИГЕР ФОЛЬКСЦАЙТУНГ.

Перейдемо до іншошї теми. Газета ҐЕНЕРАЛЬ-АНЦАЙҐЕР підбиває політичні підсумки виборів у Іраку:

Шиїтські священики проголосили прихід на виборчі дільниці 30 січня святим обов»язком. У суннітських мечетях навпаки вибори до Національних зборів були піддані прокляттю як справа сатани. Клан суннітів, які в Іраку становлять лише 20 відсотків населення, панував у країні останні 60 років. Тепер до влади рвуться шиїти, котрі в Іраку становлять більшість. Водночас результати виборів продемонстрували, що лише невелика частина іракців підтримала блок орієнтованого на Захід і підтриманого США чинного прем»єра Аяда Алаві. Більшість виборців послідувала закликам релігійного лідера аятоли Алі аль Сістані й проголосувала за Ісламський Альянс, котрий виступає за побудову держави за мусульманськими законами, -

зазначає ҐЕНЕРАЛЬ-АНЦАЙҐЕР і ставить таке запитання:

Як у такій політично-релігійній плутанині можна буде знайти компроміс щодо майбутнього державного ладу? Про це поки що можна лише ворожити на зорях. Додатковим чинником невизначенності є ісламсько-саддамський тероризм, акції якого аж ніяк не припинилися й після виборів. Про швидке виведення американських військ у таких умовах годі й думати. Можна лише сподіватися на посилену міжнародну допомогу для стабілізації та відбудови Іраку під авторитетним патронатом ООН – підкреслює ҐЕНЕРАЛЬ-АНЦАЙҐЕР.

Газета ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНГ пише про російські та американські інтереси в Україні:

Без сумніву, американці протегували реформатору Ющенку. Але революція сталася все ж завдяки громадянам, сотні тисяч яких вийшли на вулицю, обурені масовими фальсифікаціями результатів виборів на користь Януковича. Щоправда, побоювання Кремля щодо того, що він і далі втрачатиме важелі впливу на другу за розміром колишню радянську республіку, виправдані. Однак Київ у жодному разі не хоче відгороджуватися від Росії. Навіть якщо Ющенко і новий прем”єр Тимошенко й мали такі плани – у них нічого не вийде. Адже країна залежна від російської сировини, російські концерни контролюють частину індустрії, а російські банки мають велику частину фінансового сектору. І саме Ющенко під час свого прем”єрства дозволив російським концернам приватизовувати українські підприємства, -

нагадує ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНГ і веде далі:

А тому безглуздо приписувати новій українській владі антиросійські настрої. При всьому бажанні зблизитися із Заходом дуже важливою буде співпраця з Росією. Однак виникає питання, чи стане Росія конструктивним партнером України, адже її президент Путін спить і бачить, як повернути Україну в коло підконтрольних держав. А тому Ющенко та його уряд мають діяти обережно, адже їм з власного досвіду відомі деструктивні наслідки, які може спричинити зовнішня політика Росії. (...) Демокатизація України належить до інтересів Євросоюзу. Успіх України у цьому плані поширювався б також на авторитарну Росію.