Гренландія. Острів, де панує безвихідь
4 лютого 2007 р.
“Це-погано, це – дуже погано. Я можу сказати, що у кожній родині у Гренландії був хтось, хто покінчив життя самогубством. Навіть, якщо не найближчі родичі, то двоюрідні брати, або їхні діти”.
Розповідає Хенрієта Расмусен – міністр уряду Гренландії.
21орднорічний співак Масі Друзо – кумир місцевої молоді - зі свого досвіду знає про найболючіші проблеми північного острова.
“Соціальні проблеми. Батьки пиячать, забувають про своїх дітей. Приміром, мій батько – алкоголік, який з”їхав з глузду.”
Гренландія, яка має унікальну традиційну культуру, схожу із культурою корінного населення Аляски та Канади, було включено до складу Датського королівства 1953. У тому ж році датчани переселили тисячі місцевих жителів з традиційних поселень до багатоквартирних помешкань, ущільнивши та звільнивши місце для військової бази США. Їз наступом західної цивілізації, життя у Гренладнії суттєво змінилося. Хенрієта Расмусен говорить, що відчуває нині лише розчарування.
“Це – постколоніальне розчарування. Через те, що бари, готелі, ресторани належать не нам, а датчанам. Вся ця велика інфраструктура перебуває, не в руках гренланців. Звичайно, ми отримали зиск від матеріального добробуту. Це і добра інфраструктура, добре авіасполучення. Добре побудовані будинки із опаленням та водопроводом. Але нас наче відрізали від нашого коріння. ”
Говорить Хенрієта Расмусен. Водночас ознаки традиційного способу життя гренландців все ще можна побачити на вулиці.
“Авто – завжди на останньому місці. Спочатку - це собаки, потім діти. Ви можете побачити на вулиці сані із собаками, дітей, які граються, літніх людей та багато велосипедів. І лише дуже зрідка - автомобілі.”
Нині у Гренландії мешкає приблизно 8 тисяч датчан. Еріка Перерсен - одна з них. Вона вже протягом 4 років працює мененджером готелю.
“Весь менеджмент – загалом приїхав з Данії. Окрім цього в нас є асистенти, 6 помічників – датчани. І звичайно у нас тут працюють місцеві. Ви можете побачити їх у кухні, це також прибиральниці. Іноді вони працюють на рецепції.”
Гренланці загалом не можуть претендувати на добре оплачувану роботу і це є ще одним поясненням, чому на острові панує безвихідь. Повернутися ж до традиційного способу життя, коли родини годувалися за рахунок полювання та риболовлі, теж неможливо. Місцеві жителі позивалися до Верховного суду Данії, вимагаючи повернути їм землю, на якій вони традиційно мешкали до 1953 року. Їхній позов було відхилено. Хоча суд і визнав, що переселення корінних мешканців півстоліття тому було незаконним.
Тетяна Карпенко