Демократії беруть Білорусь у облогу

налітиками.

Ювілей польського демократичного руху зібрав у Варшаві багатьох європейських політиків. На численних конференціях і зустрічах, присвячених становленню демократії у Східній Європі, йдеться, звісно, не лише про досягнення минулих років, але і про проблеми сьогодення. Борис Тарасюк, перебуваючи у Варшаві, мав нагоду продовжити розмову з європейськими партнерами про спільні дії у зміцненні демократії у регіоні. На порядку денному, очевидно, стоїть насамперед Білорусь, керівництво якої європейська спільнота засуджує за тоталітарні методи. Нинішній стан відносин Європейського союзу з офіційним Мінськом ми попросили оцінити німецького політолога, експерта з питань Східної Європи Райнера Лінднера:

„Існують два рівні відносин. З одного боку – це формальний рівень, зокрема в рамках політики сусідства ЄС. Ці відносини фактично заморожені, вони не мають такого поступу як у випадку з Україною, Молдовою або Росією. Інший рівень – це пошук стратегії відносин з Білоруссю, пошук контакту з білоруськими політитиками, які мають альтернативне урядовому бачення розвитку країни. Обидва ці рівні слід пов”язати між собою. Захід має запропонувати Білорусі іншу переспективу, має співпрацювати з тими політиками, які прагнуть змін”.

Аналітик Варшавського центру східних студій Рафал Садовські відзначає важливість спільних дій сусідів Білорусі у підтримці демократичних процесів у цій країні:

“Гадаю, що співпраця між Україною, Польщею, Латвією та Литвою, які є сусідами Білорусі, у справі демократизації цієї країни може мати дуже суттєве значення. На офіційному міжнародному рівні критика недемократичного режиму видається мені істотним інструментом тиску на білоруську владу. Більше того, це буде чітким сигналом для білоруського суспільства: демократизація Білорусі потрібна”.

На думку Рафала Садовського, потенціал діалогу з Білорусією є великим, проте не на політичному, а передовсім на громадському рівні:

“На даний момент найважливішого партнера я бачу у білоруському суспільстві, у неурядових організаціях. Важливо зауважити, що вони можуть виступати партнерами для громадських організацій наших країн, сусідів Білорусі. Діалог на урядовому рівні нині практично не видається можливим, адже у президентові Лукашенку не вбачають партнера, якому можна довіряти. Тому, гадаю, найближчим часом співпраця розвиватиметься на рівні громадських організацій”.

Німецький і польський оглядачі зауважують, що для повноцінного розвитку громадянського суспільства важливі джерела незалежної інформації, аби громадяни Білорусі отримали уявлення про політичні альтернативи нинішньому керівництву країни. Рафал Садовські звертає увагу на те, що серед перших спільних задумів щодо підтримки демократії у Білорусі, які розглядають Латвія, Литва, Польща і Україна, є саме медіа-проект:

„Найпершим конкретним прикладом такого проекту є ідея створення радіо білоруською мовою, яке спільними силами робили би четверо партнерів з числа сусідів Білорусі. Крім того, розглядається можливість підтримки Європейським союзом низки невеликих, здебільшого білатеральних проектів співпраці неурядових організацій. Такі проекти можуть біти трилатеральними, наприклад, за участі організацій з України, Польщі і Білорусі”.

Райнер Лінднер своєю чергою висловлює переконання, що важливо не поривати контакту з нинішнім білоруським керівництвом, при одночасному активному сприянні неурядовим організаціям. При цьому, на думку політолога, важливо не давати приводу для звинувачень у втручанні у внутрішні справи Білорусі:

“Заходові не йдеться про те, аби втручатися в оперативний політичний процес у країні, у формування політичних партій, висунення кандидатів. Але йдеться про підтримку політичних діячів, які мають альтернативне бачення розвитку Білорусі. При цьому необхідно продовжувати критичний діалог з офіційним Мінськом, з чиновниками і представниками міністерств. Ставити їм незручні запитання. Ці люди мають дізнатися більше про наші стандарти і цінності, тим більше що вони вже увійшли у політичну традицію сусідніх із Білоруссю країн - Польщі і прибалтійських країн, частково також і України”.

Лінднер і Садовські спільні зокрема і у тому, що досвід демократичних перетворень в Україні має велику вагу як приклад, за яким уважно спостерігатимуть у Білорусі. Таким чином, відзначають оглядачі, і для білорусів важливо, аби зміна влади у сусідній країні призвела до очевидних позитивних зрушень.