Депортація німецьких жінок до СРСР: нове дослідження і старе питання відшкодувань
9 жовтня 2005 р.
Радянський Союз, пише Даніела Гендель, планував депортацію німців ще в 1943 році. Після закінчення війни ці плани навіть були виненесені на Ялтинській конференції та завізовані союзниками. Згідно з відповідними розпорядженнями, на примусові роботи до Радянського Союзу мали вивозити жінок віком від 16 до 30 років. Однак на це мало хто зважав. Інколи людей вивозили цілими селами. Даніела Гендель припускає, що з радянського боку існував наказ про конкретну кількість депортованих. Утім, документального підтвердження цієї тези вона не змогла знайти, як і чітких даних про кількість депортованих жінок. За різними джерелами, вона коливається від ста тисяч до мільйона осіб.
Шлях більшості депортованих жінок пролягав до Сибіру, де вони корчували дерева і виконували інші важкі роботи. З харчів їм двічі на день видавали водянистий суп. Багато депортованих жінок не витримували та помирали на чужині - не лише від нестерпних умов праці та життя, але й від елементарної відсутності будь-яких медикаментів.
Повернутися додому вдалося небагатьом. Однак і після цього випробування не припинилися. Крістель Вольф, якій уже під 80, згадує, як їй не давали спокійно жити спецслужби колишньої Народної Демократичної Республіки:
„У НДР взагалі не визнавали таких людей, як я. За мною постійно стежили - день і ніч. Вони знали про мене абсолютно все: куди я ходжу, в якій крамниці я купую продукти.”
З часів об’єднання Німеччини депутати Бундестагу час від часу повертаються до теми відшкодувань німецьким депортованим. Утім, відповідний закон досі не ухвалено. Ускладнює ситуацію також те, що багато депортованих було вивезено з територій, які сьогодні вже не належать Німеччині. Члени об’єднання покладають надії на новий парламент, який має розпочати роботу 18 жовтня. Говорить голова об’єднання у федеральних землях Берлін та Бранденбург Гаральд Штрунц:
„Ми сподіваємося, що новий парламент та новий уряд нарешті прокинуться та покладуть край цьому сорому. Щоб нарешті ці люди, які так жахливо страждали, отримали визнання. Ми діятимемо на нерви політикам та інституціям, щоб досягти справедливості, яку мали б відновити ще 15 років тому.”
Старенькі жінки, які пройшли через депортаційні випробування, часто збираються разом. Вони вже не плачуть над пережитим. Інколи, зізнаються, вони вкупі сміються над тим, через що десятки років тому гірко плакали.