1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Дитинство, яким воно могло бути

Роман Гончаренко20 січня 2006 р.

Тим, хто народився й виріс не в Німеччині, важко собі уявити, яким би було їхнє дитинство в цій країні. Але це можливо, каже Джоан Моар з Нової Зеландії. Жінка-митець створила в Інтернеті базу даних з ключових спогадів німців про дитинство: улюблені фільми, книжки або музику.

https://p.dw.com/p/AP9k
Moaр (зліва) збирає спогади про дитинство
Moaр (зліва) збирає спогади про дитинствоФото: Nadine Minkwitz

Стати німцем можна за дві хвилини. Набравши в Інтернеті адресу www.becoming-german.de, заповнюєш коротку анкету (хобі, стать, дата народження,) та отримуєш фіктивне німецьке дитинство.

Якби я (РГ) виріс у Німеччині, то у віці семи-восьми років моєю улюбленою книжкою була б „Ронья - дочка розбійника” письменниці Астрід Ліндгрен. Коли мені було 9-10 років я б із великим задоволенням слухав пісню Banküberfall („пограбування банку”) у виконанні німецького гурту Erste Allgemeine Verunsicherung (дослівний переклад - „Перша загальна непевність”), а на літніх канікулах я їздив би з батьками в Італію...

Принаймні, таке дитинство мали мої німецькі однолітки, які взяли участь у мистецькому проекті Джоан Моар „Becoming German” - „Стати німцем”. Моар народилася в Новій Зеландії, але вже понад 10 років живе у ФРН:

„Це спроба знайти німецьке дитинство, якого в мене ніколи не було. Це цікаво для тих людей, які виросли не тут, але які хочуть зрозуміти, як це - бути дитиною в Німеччині”.

Уже понад рік Моар збирає спогади німців про їхнє дитинство. Два стільці й лептоп - з таким набором вона їздить з міста до міста й розпитує перехожих на вулицях про їхнє дитинство, наприклад, у Дортмунді:

„Привіт, я займаюся мистецьким проектом і збираю спогади про дитинство в Німеччині. Мене цікавить, якою я була б, якби росла у Німеччині”.

„Донорів дитинства” для проекту не бракує. Люди різного віку від тінейджерів до сивочолих пенсіонерів охоче розповідають про свої улюблені страви, іграшки чи пісні. Сорокавосьмирічний Ганс, очевидно, був у дитинстві рокером, бо його улюблена пісня - „Дим над водою” гурту „Deep Purple“. Слова Ганс уже забув, але приспів пам’ятає досі.

Розмова митця з „донором” про дитинство триває в середньому 20-25 хвилин. Не у всіх є стільки вільного часу, але як тільки хтось почне згадувати власне дитинство, зупинитися потім важко, каже Домінік:

„Проект загалом дуже цікавий, адже коли я розказую комусь про своє дитинство, то завжди пригадуються якісь приємні речі”.

Сама Джоан Моар хоч і дуже добре знає Німеччину, все ще знаходить для себе нові незнайомі сторінки типового дитинства в цій країні:

„Нещодавно я почула абсолютно нову для мене пісню. Вона називається „Das knallrote Gummiboot“ („Яскраво червоний гумовий човен”). Як це не дивно, але я все ще вчуся”.