Праведники народів світу

Тиждень тому у Нью-Йорку пішов у засвіти чоловік, дух якого в ці дні був у Дніпропетровську. Курт - так звали сина львівського рабина Єзекиїля Левіна, у роки Другої світової був врятований від смерті митрополитом Андреєм Шептицьким. Таких як він було близько 150-ти - єврейських хлопчиків і дівчаток, які вижили в кривавому божевіллі Голокосту.

Курта Левіна і його книгу спогадів "Мандрівка крізь ілюзії" не раз згадували учасники міжнародної наукової конференції "Праведники світу та інші рятівники у час Голокосту: приклад України у порівняльному контексті", на яку до Дніпропетровська - неформальної "новітньої єврейської столиці України" - цього тижня приїхали практично всі провідні дослідники даної теми з України, Росії, Білорусі, Ізраїлю, Сполучених Штатів та інших країн.

Частіше старші люди

Кожна історія врятованого унікальна. Тим не менше, історики намагаються піднятись над конкретними життєвими випробовуваннями і скласти "портрет праведника". Львів’янин Микола Балабан, вивчивши десятки справ про порятунок, виводить певні закономірності. По-перше, найчастіше євреїв переховували люди старшого віку, народжені у 1880-1910 роках, тобто ще за "бабці-Австрії". Лише кожен сьомий зі "справедливих" був молодою людиною, народженою у міжвоєнній Польщі. По-друге, люди-спасителі не були забезпеченими людьми. У більшості своїй – селяни, міщани пересічних професій, і лише в рідкісних випадках – власники фірм чи ієрархи церкви.

Інший дослідник, і теж львів’янин, Тарас Мартиненко у своїй доповіді наводить і інші характеристики, які дозволяють намалювати портрет праведника. У 90 відсотках випадків – це знайомі одиноких євреїв чи цілих родин (колеги по роботі чи сусіди). 60 відсотків - це жінки, як правило, старшого віку. Часто самотні чи удови. Віруючі – греко-католики, православні, римо-католики, баптисти, Свідки Єгови – левова частина сміливців, які, розуміючи смертельну небезпеку для них і для їхніх родин, робили добре діло.

Вижили лише шестеро з сотні

За даними історика Олександра Круглова, Холокост на території України тривав з 22 червня 1941 року по 21 липня 1944-го. У перший же день нападу німці захопили містечко Сокаль на Львівщині і там були розстріляні 11 євреїв. Так починалась Катастрофа (на івриті – Шоа) українського єврейства. Жертвами нацистських злочинів на "кривавих землях", як їх назвав професор Тимоті Снайдер, між Сяном і Доном стали близько 1,6 мільйона євреїв. Масштаб катастрофи можно продемонструвати одним лише фактом. На Івано-Франківщині (Станіславщині) до початку німецько-радянської війни проживали 140 тисяч євреїв, пережили війну лише 8 тис. Отже, вижили лише шестеро з сотні…

Серед учасників конференції двоє вже дуже немолодих людей. Вони розповідали не те, що прочитали у книгах. Бо це вони були врятовані. Доктор Арон Вайс, уродженець містечка Борислав, нещодавно став героєм фільму "Три історії Галичини". Де оповідається про те, як він і члени його родини були врятовані жінкою-сусідкою Юлією Матчишин, син якої служив в українській поліції. Одне з завдань якого якраз і було виловлювати нещасних галицьких євреїв, грабувати і безжально розстрілювати у ближчому яру. Вайс вижив, щоб розповісти світу про доброту простої селянки. Згодом, стараннями пана Вайса, вона була внесена до всесвітнього списку Праведників народів світу. Зараз у ньому понад 24 тисячі імен, зокрема 2402 українців.

Знакова "Менора"

Конференція проходила у центрі "Менора". Це цілий квартал, забудований у стилі американських даунтаунів. Мовою пересічних дніпропетровців – це "синагога". Насправді ж синагога "Золота Роза", яка в роки атеїстичного комунізму була складом фабрики взуття - це лише один з елементів грандіозного комплексу. Це місто в місті – там є готелі, ресторани, торгові точки, офіси комерційних фірм і громадських інституцій. І дуже важливо – бібліотека і музей.

Музей "Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні" вартий відвідин. Сотні експонатів, біля кожного з яких бірка, де написано ім’я добродія, який подарував той чи інший експонат. Деякі прізвища – дуже відомі. Приміром, один з найбагатших громадян України, мільярдер Ігор Коломойський, який вже трохи більше ста днів працює главою Дніпропетровської обласної державної адміністрації, подарував кілька срібних ритуальних речей, зокрема корони Тори. У сусідніх вітринах артефакти, які купив і передав музеєві його заступник по ОДА, багаторічний партнер по бізнесу – Геннадій Корбан, підприємець з репутацією "рейдера номер 1 в Україні" і один із поважних членів місцевої єврейської общини.

Але чи не найкраще запам’ятається інший, менш дорогоцінний експонат. У залі, де йдеться про єврейські погроми початку ХХ століття лежить тростина зі стилетом. Виготовлена в Одесі у майстерні Глузмана. На рукоятці цитата з Біблії – "Хто жінку доброчесну знайде. У 1905 році під час погрому у Катеринославі (таку назву до 1926 року носив Дніпропетровськ) цією тростиною єврейка Соф’я Смоляницька двічі дала відсіч громилам з російської монархічної організації "Чорна сотня". На той час Соф’я Йосипівна була вагітна. Незабаром вона народила дівчинку Лею. У 1929 році у Леї народилась дочка Нюра. У 1957 році у неї народився син Олександр. Нині Олександр Крейнін є одним з найвпливовіших бізнесменів-девелоперів міста. Він і передав до музею річ, яка врятувала його прабабусю і, врешті решт, продовжила рід.