Порятунок Ельби

Ельба проходить територією Німеччини та Чехії. Вона протікає через Гамбург та впадає у Північне море. Через велику кількість торгівельних суден, що пропливають нею, її назвали "автобаном для кораблів". До 1990 року у НДР туди зливали неочищені каналізаційні відходи. Тоді екологи винесли річці "смертельний вирок", назвавши її однією з найбільш забруднених у світі.

Утім, за останні два десятиліття ситуація змінилася. До її узбережжя повертаються риболови і туристи. Дедалі частіше люди наважуються купатися в Ельбі. Екосистема річки відновлюється. Про це свідчить, зокрема, те, що до неї повертаються її колишні мешканці фауни.

Відновлення екосистеми

Відколи вода в Ельбі стала значно чистішою, туди знову повертається риба. Дрібна риба, на кшталт корюшки чи фінта відпливає у річкові води навесні.

За останні чотири роки дельфінів з роду Фоцена можна було побачити у річці набагато частіше, ніж раніше. Особливо за останні два роки. "Скільки було цього року? Близько 200 разів випадково вдалося побачити цих китоподібних", - розповідає біолог Вейт Геннінг з Гамбурзького університету.

Отруйний коктейль

У 1988 році води Ельби вчені назвали "отруйним коктейлем". Тоді ріка викидала в море близько 16 тисяч тонн азоту, 10 000 тисяч фосфору, 23 тонни ртуті та 3 тонни надзвичайно отруйної хімічної речовини – пентахлорфенолу. "У риб росли бородавки в ротовій порожнині. Річні вугрі виглядали жахливо, палтусів "обсипало" по всій шкірі", - згадує Вейт Геннінг.

Як вдалося врятувати річку? Ситуацію виправило закриття багатьох фабрик НДР, очищення каналізаційних вод та встановлення жорсткіших екологічних норм, вважає вчений.

Відголоски минулого

На відміну від інших водоймищ, на кшталт озер, з річок шкідливі речовини доволі швидко потрапляють в море. Таким чином вони очищають самі себе. В самій річці хімікати можуть на довший час осідати хіба що на дні. Там вони залишаються донині і можуть піднятися під час повені. Штефан Кестер, який досліджує водно-каналізаційне господарство та захист водоймищ у Технічному університеті Гамбург-Гарнбурга, нагадує, що "не так давно про захист довкілля ніхто не замислювався і у багатьох аспектах природу просто використовували".

Особливо від цього страждали річки, вважає Кестер. "Бачили, що можна викинути все, що завгодно. Чого очі не бачать, того серцю не жаль". Нині ситуація на думку дослідника змінилась: "В очищення каналізаційних вод інвестували дедалі більше коштів. І вдавалися не лише до механічної очистки, але й до біологічно-хімічної". Способи очищення постійно вдосконалювалися. "На разі існує стандарт виділяти поживні речовини, виводити шкідливі речовини і цілеспрямовано вилучати фосфор".

У німецькі річки повернулося життя. Очисні споруди працюють за принципом "від більшого до меншого". Спочатку з води механічно виловлюють великі предмети, лише після цього переходять до менших. Спочатку обробляється пісок – з нього вичерпують усі мінерали, які потенційно могли б ушкодити насос.

Спеціальний відстійний бак дбає про те, щоб у воді залишилися лише розчинені у ній речовини. Лише потім у неї запускають дрібні бактерії, які знижують концентрацію вуглеводів. Ця процедура повертає життя у німецькі та європейські річки.