Ерік Айґнер: “Я закохався у Київ з першого погляду”

Коли вперше спускаєшся крутими сходами у підвал, опиняєшся в типовій німецькій пивниці чи кнайпі, як такі заклади називають німці. Всюди на столах піниться пиво. Офіціанти розносять баварський ліверний паштет та північнонімецький картопляний салат. Організатором усього цього німецького затишку є Ерік Айґнер. Дев'ять років тому уродженець Кемніцу приїхав до України:

«У Київ я закохався з першого погляду. І тоді, в 1995 році залишив свою роботу і почав займатися власною справою.»

З того часу Айґнер розбудував справжню рестораторну імперію. Три бари, один ресторан, джаз-клуб і один з найпопулярніших нічних клубів Києва належать йому і його трьом українським партнерам. Передумовою його економічного успіху було те, що Айґнер виріс у Східній Німеччині, вважає він сам:

«На щастя, мої батьки «запхали» мене у так звану мовну школу – в російський клас. Пізніше це виявилося перевагою. Я намагався зав»язати контакти з тодішніми офіцерами і солдатами, база яких була неподалік від нашого міста. Через це я мав досить таки добру підготовку.»

Мовна підготовка, яку він отимав в екс-НДР, підприємницька відважність, властива об'єднаній Німеччині, та творчий підхід до справи, властивий самому Айґнеру, – це ті передумови, що допомогли німецькому підприємцю розбудувати свого роду «кнайпову» імперію в українській столиці. Атмосфера у його закладах наскрізь німецька, а перша пивниця навіть мала німецьку назву – «Erik's Bierstube» (”Ерікова пивничка”):

«Взагалі-то наші «кнайпи» – єдині у Києві. Саме ми почали розвивати культуру пивних барів в українській столиці. У 1996 році, коли ми відкрили перший бар, було складно посадити людей за барну стійку. Тоді приклад подали іноземці, а українці стали наслідувати. Тепер ми вже маємо коло постійних клієнтів, які у нас просто затишно себе почувають. Від бізнесменів до студентів – тут можна зустріти справді кого завгодно.»

Після пивних барів Айґнер відкрив неймовірний на той час ресторан «Печера». 16 тон скульптурного гіпсу було витрачено на облаштування інтер'єру. У результаті постало щось схоже на сталактитову печеру: зі стелі звисають сталактити, а знизу вгору «ростуть» сталагміти. Наступне творіння – нічний бар «111» на Хрещатику – став одним з улюблених місць для нічних гультяїв. А в одному з найпопуляпніших у Києві джаз-клубі «44» нині нерідко можна побачити виступи й міжнародних зірок. У середньому понад десять тисяч відвідувачів щомісяця приходять у заклади Айґнера:

«Пізніше все це стало схожим на таку собі драбину, якою постійно підіймаєшся на вищий щабель. Я казав собі, що треба спробувати і пробував. Утім, так просто, як це, мабуть, зараз звучить, насправді не було. Я вкладав неймовірно багато сил та нервів, кажучи собі: тепер проб'ю цю стіну. Адже якби все завжди йшло як по маслу, то це міг би робити кожен. Я ж зараховую себе до лав невиправних оптимістів.»

Очевидно, саме цей оптимізм і допоміг йому не зламатися, оскільки підприємницький клімат у Києві є, м'яко кажучи, непростим. До проблем бюрократичного ґатунку з часом додалася ще одна: успішним німцем зацікавилася мафія. Розповідає Ерік Айґнер:

«Одного дня до тебе приходять і кажуть, що вони з охоронної фірми. Коли я сказав, що у нас вже є охорона, то мені заявили, що перевірять, чи вона справді надійна. Ці люди намагалися нам погрожувати. Це ризиковано, однак слід і розуміти, що вони просто користаються зі страху людей.»

Спочатку десять відсотків своїх доходів Айґнер мусив віддавати таким «охоронцям». Нині він вже не платить жодних «охоронних зборів», стверджує німець. Гроші тепер можна повністю інвестувати в нові проекти та дозволити собі приємне життя, каже він. Разом зі своєю дружиною та двома дітьми Айґнер мешкає в одному з найкращих куточків міста в апартаментах площею 150 квадратних метрів:

«Я знайшов себе. Я знайшов те, що приносить мені величезне задоволення, а також заробіток. Це здійснення мрії. Я вірю тим, хто каже, що робота приносить шалене задоволення і що вони реалізовують себе таким чином і до того ж заробляють гроші. Я завжди кажу: останні сім років є найщасливішими в моєму житті».