Мігранти

Найяскравіший за останній час випадок - вказівка чеського міністерства праці, згідно з якою чужинець не мав права покидати об’єкт. Навіть на законній підставі. Навіть за умови службового відрядження. В українця Ігоря Барабаша, який був змушений поїхати з Праги до Табора, відрядження скінчилося вигнанням з країни. Євгена Тешлю, який відлучився на інший будівельний майданчик, поліція запопала не в сусідньому місті, а на сусідній вулиці, але й стосовно нього ужила суворих заходів - вигнання. У такий самий спосіб міністерська вказівка віддзеркалилась на долях багатьох інших українських заробітчан...

Урядницька вигадка не є закон

Адвокат Петр Вацлавек спеціалізується на "заробітчанських справах". У розмові з DW він підтвердив, що міністерська вказівка справді торкнулась дуже багатьох. "Офіційної статистики не маємо, але я спираюся на власні дані, які свідчать, що потерпілих - сотні", - зауважив Вацлавек.

Зважаючи на те, що міністерство праці самовільно "удосконалило" чинний закон не так і давно (в січні 2012-го), сотні - велике число. Але потерпілих могло бути й більше. Заповзятих урядників і не менш заповзятих поліцейських спинив своєю ухвалою Верховний адміністративний суд.

"Ми ґрунтувалися на припущенні, - коментує вердикт суддя Зденєк Кюн, - що ніяке міністерство не може змінити той чи той закон "під себе". У нашій конкретній ситуації всі виконавчі органи чеської держави повинні ставитися до чужинців так, як того вимагає чеське законодавство, а будь-яка урядницька вигадка є антиконституційна своє суттю". Здавалося б, на тім і кінець, але самі урядники так не гадають.

Сміховинна пояснення

На запитання DW, яким чином повищий вердикт вплине на взаємини заробітчанина з контрольними інстанціями, Квєтослава Фрідрихова, трудінспекторка з північночеського міста Мост, відповила: "Не вважаю, що міністерство помилялося, караючи чужинців за відсутність на певному робочому місці, тобто саме там, де їм офіційно дозволено працювати".

У міністерстві також не вважають, що вказівка, яка потягла за собою хвилю поліцейських облав, була помилковою. Пояснюють, що, маючи апеляційні повноваження, схвалювали постанови тих своїх місцевих представництв, які штрафували заробітчан за порушення виробничої дисципліни, а відтак визнали такі методи за доцільні й поширили їх на всю країну.

Пояснення, як на експерта з адміністративного права Станислава Кадечка, сміховинне. А прізвище того, хто "насмішив"? У міністерстві праці відмовляються повідомити. "Засаднича анонімність і пов’язана з нею безкарність, - каже адвокат Петр Вацлавек, - то є чинники, що заохочують урядників до нових і нових вигадок, які своєю чергою обертаються дискримінацією українців, в’єтнамців, монголів, молдован...".

Угода з З ЄС - не гарантія

Євген Тешля, подружжя Дідиків, зрештою, всі, що зазнали як матеріальних, так і моральних збитків через бюрократичне свавілля, мають можливість позиватися з кривдниками і вимагати компенсацій. "Так, - погоджується Павла Редлова, координаторка міграційних програм з благодійної організації "Людина в біді", - але не варто чекати на зливу скарг. Позиватися з державою - діло втратне й відбирає багато часу, якщо взяти до уваги послуги правників і тяганину, яка панує в чеських судах. Далеко не всякий заробітчанин може собі таке дозволити".

На її думку, становище українських трудових мігрантів могло б змінитися на краще в разі підписання Україною асоціативної угоди з Європейським Союзом. А деякі колеги Павли Редлової певні, що й підписання не викликало б позитивних змін, оскільки, як вони твердять, українська сторона ніколи не виявляла зацікавленості долею своїх громадян, які опинилися в Чехії.