Захист наукової роботи

Знайомий аспірант дуже тішився, коли дописав останню сторінку своєї наукової роботи, адже працював над нею кілька років. Здавалося б, до такої бажаної мети залишилося рукою подати. Та де там, зауважують досвідченіші колеги. Насправді написання наукової праці – лише половина "тернистого" шляху, стверджують ті, у кого процес захисту дисертації вже позаду.

Аспірантові на кожному кроці доводиться наражатися на нікому не потрібну бюрократію, необґрунтовані вимоги до форми або фінансові стягнення, каже кандидат фізико-математичних наук Володимир Ковтунець. "Приміром, вимоги до оформлення наукової роботи постійно змінюються. Обов’язковим є список літератури, але якщо на цю тему ще ніхто нічого не писав, то що робити?" - запитує науковець.

"Абсолютно необґрунтованою є також плата за оголошення про захист у віснику атестаційної комісії. Термінове оголошення коштує понад дві тисячі гривень. Цей паперовий анахронізм вже давно слід замінити на безкоштовне електронне повідомлення", - з обуренням каже Ковтунець.

Біг з перешкодами

Водночас схоже, що у міністерстві освіти не лише не намагаються спростити процедуру захисту, але навпаки ускладнюють її додатковими наказами. Скажімо, наказ від 17 жовтня 2012 року (№ 1112) зобов’язує здобувачів друкувати супроводжуючі наукові статті у виданнях, що входять до міжнародних наукометричних баз. Це при тому, що вітчизняні видання з технічних, медичних та гуманітарних наук практично не входять до цієї бази. А ще наказ передбачає збільшення кількості наукових статей за темою та зобов'язує майбутніх докторів наук видавати свої монографії.

"Друкування статей у вітчизняних виданнях обійдеться здобувачу кандидатського ступеня щонайменше у тисячу гривень. А якщо йтиметься про іноземні видання, як передбачено у наказі, то тут узагалі суцільна халепа, - каже викладач Києво-Могилянської Академії, керівник Центру дослідження суспільства Інна Совсун. - По-перше, це дуже дорого, а по-друге, міжнародні журнали навряд чи можуть зацікавитися українськими дослідженнями".

Залишаються лише російські видання, але ті теж ставлять свої вимоги, приміром, передплатити їхнє видання на рік тощо. Нововведення, на думку Совсун, навряд чи позитивно вплине на якість наукових праць. Зайвою є також вимога розсилати роботи до інших держав, зокрема країн СНД, вважає керівник Центру дослідження суспільства.

"Дисер" для "мажорів"

На плечі здобувача наукового ступеня лягають майже всі фінансові витрати – "офіційні" і "неофіційні". До "офіційних" можна зарахувати: друк автореферату, дисертації, статей, їхня розсилка, плакати та оголошення. Це обійдеться молодому науковцю не менш як у 5-8 тисяч гривень. Якщо додати "неофіційні" – бенкети, "опікунство" з боку членів наукової ради та опонентів – то суму можна подвоїти.

"Такі витрати часто є просто непосильними для аспіранта, який отримує від 1200 до 2000 гривень, а ще має утримувати сім'ю. Тому доводиться забути про захист на якийсь час, аби назбирати достатньо грошей", - каже Інна Совсун. Інша справа, якщо у вас є кошти – тоді особливих проблем не виникатиме, додає експерт. "Тому й не дивно, що майже половина народних депутатів мають наукові ступені, але роботи власноруч писали, вочевидь, лише одиниці. Тож, говорити, що така бюрократія захищає від плагіату чи додає якості працям, – просто смішно".

Негласно науковці самі визнають, що купити дисертацію чи докторську в Україні можна без особливих труднощів. Ціни залежать від регіону і вищого навчального закладу. Скажімо, написання дисертації, так би мовити, «під ключ» коливається від 6 до 10 тисяч доларів, а докторська робота може сягати і до 20 тисяч доларів.

Зникає бажання

Володимир Ковтунець зауважує, що така складна процедура захисту насправді не стоїть на заваді шахраям: "Дисертації пишуть за гроші, а чиновники й депутати остаточно дискредитують ці наукові знання. Я знаю молоду людину, яка написала дисертацію, але відмовилася її захищати, бо на захист була черга, а вперед пропускали депутатів та міністрів". Науковець і сам свого часу відмовився від написання докторської, бо його статті з міжнародної конференції не захотіли визнавати в Україні з обґрунтуванням, що цей збірник не є періодичним виданням.

Надто складний і часто несправедливий процес здобуття наукових ступенів в Україні відбиває бажання талановитої молоді проводити наукові дослідження. "Перспективний талановитий науковець рано чи пізно їде за кордон, бо захищатися там набагато простіше, адже оцінюють виключно результати роботи", - резюмує Ковтунець.