Звільнення Тарасюка: зовнішня політика і владне протистояння

Упродовж одного тижня міністра закордонних справ України Бориса Тарасюк встигли звільнити з посади постановою Верховної Ради, поновити його права на посаді рішенням суду й навіть не пустити на засідання уряду. Через ці події глава МЗС змушений уже був скасувати один закордонний візит і чекати серйозної розмови з прем’єр-міністром. На думку Дітмара Штюдеманна, колишнього посла Німеччини в Україні, а нині радника в Секретаріаті українського президента, всі ці події - непотрібне загострення конфлікту про конктретне визначення повноважень між двома складовими виконавчої влади в Україні.

„Йдеться про президента та про уряд. Я вважаю конче необхідним, щоб цю ситуацію якомога швидше залагодити. Попри труднощі в трактуванні Конституції, слід шукати шляхів для розроблення певної процедури, яка б об’єднала повноваження обох сторін виконавчої влади. Вона повинна зрештою мати форму спільної політики і чітко окресленої позиції щодо того, як має втілюватися ця політика”.

Штюдеманн наголошує, що події навколо звільнення Тарасюка шкодять Україні і знову демонструють, що вона поки „не говорить єдиним голосом”. Погано й те, що страждає робота ключового для влади міністерства закордонних справ. Колишній німецький посол наголошує:

„Ідеться про боротьбу всередині української виконавчої влади. Її слід було б і надалі вести лише у владних структурах. Назовні ж повинен бути відомий зрештою тільки результат, а саме, що Україна нарешті презентує себе з єдиної конкретної позиції”.

Цю думку підтримує і експерт берлінського Товариства зовнішньої політики Олександр Рар. Він також зауважує, що таке скрутне становище стало можливе через заплутану конституційно-політичну ситуацію в Україні. Йде боротьба за владу між прем’єр-міністром і президентом, зауважує Рар, щоправда, жодна зі сторін немає чіткого уявлення про те, які саме повноваження у неї є. Втім, на відміну від Штюдеманна, берлінський політолог вважає, що в Україні точиться також і боротьба за зміст центральних зовнішньополітичних питань:

„Гадаю, що у випадку зі звільненням Тарасюка йдеться саме про владну боротьбу за політичний курс. Адже саме він відстоює найбільш радикальний прозахідний курс у зовнішній політиці. Тарасюк прагне якомога швидшого вступу України до НАТО, йшлося навіть про терміни: упродовж 2008-2009 років. Він же виступає і за якомога швидшу інтеграцію до Європейського союзу. А от у відносинах з Росією його розглядають часом навіть як такий собі перешкоджаючий фактор”.

Саме такі погляди глави МЗС невигідні, на думку Рара, для керівника уряду України. Експерт зауважує, що за нинішніх умов, передусім виходячи з енергетичних питань Янукович просто не може дозволити собі мати в уряді міністра, який би відстоював занадто радикальну позицію у відносинах з Росією. Далі берлінський експерт висловлює таке припущення:

„Все виглядає на те, що у Януковича вже є свої кандидати на посаду міністра закордонних справ. Після того, як незабаром, очевидно, буде припинено боротьбу за зовнішньополітичний напрямок і занадто радикальної прозахідної лінії, найімовірніше, вже більше не буде, можна спрогнозувати продовження боротьби за посаду глави МЗС між різними кандидатами”.

Фаворитом серед можливих кандидатів на посаду глави МЗС Рар називає Олександра Чалого, відомого своїми поміркованими поглядами на євроатлантичну орієнтацію України. Хоча експерт не виключає й того, що до боротьби може долучитися й хтось із нинішніх заступників Бориса Тарасюка й саме в такий спосіб президент намагатиметься зберегти проатлантичний вектор у зовнішній політиці й запобігти зміні її курсу. Рар не схильний до песимістичної оцінки боротьби за владу в українській політиці:

„В Україні переживали вже не одну еру й говорили не про одну катастрофу. Але за всім цим не слід забувати, а може й радіти з того, що фактично на порядку денному стоять демократичні зміни”.

Берлінський політолог підкреслює: важливо, що в українській політиці говорять про коаліції й шукають спільних шляхів до компромісів. Хоча це дуже складний процес, який дестабілізує політику всередині країни, позитивним є те, що він взагалі відбувається.