Зовнішня політика. Чим різняться позиції партій
11 вересня 2005 р.
Ґергард Шредер має найкращі аргументи, відстоюючи зовнішньополітичні пріоритети своєї команди. Так вважають більше 70 відсотків людей, яких телекомпанія АРД опитала після теледебатів між канцлером та його суперницею з ХДС/ХСС Анґелою Меркель. Християнські демократи твердять, що це міні - дослідження не відтворює реальної картину у суспільстві. Насправді ж, більшість мешканців Німеччини підтримують саме їхній зовнішньополітичний курс. Зокрема, скептичне ставлення до членства Туреччини у ЄС. Кандидат від ХДС/ХСС Анґела Меркель вважає, що Анкарі цілком достатньо буде і так званого привілейованого членства:
„ Привілейоване членство – це чітка дружня пропозиція. Це, наприклад, означатиме, що Туреччина у питаннях зовнішньої політики та безпеки буде тісно пов’язана з європейськими інституціями.”
СПДН же виступає за сильну Європу, до якої, згідно з картою соціал-демократів належить і Туреччина. Канцлер Німеччини Ґергард Шредер:
„ Європа – це місце, де протягом довшого часу панує мир та благополуччя для людей, коли мова йде про процес розширення на Схід та Південний-схід. Поруч із цим має відбуватися поглиблення, оскільки йдеться про те, щоб Європою, яка збільшилася у розмірах, можна було політично керувати. Це – підґрунтя дискусії про конституційну угоду. Оскільки вона ніколи не була самоціллю, але переслідувала таке завдання. Тому ми будемо триматися процесу розширення та поглиблення.
Саме у питанні Туреччини та ще й можливості отримання постійного місця у Раді Безпеки ООН для Німеччини різняться позиції головних суперників на виборах у зовнішньополітичній сфері найбільше. Соціал-демократи вважають за необхідне, щоб Берлін був якнайкраще репрезентований у Організації об’єднаних націй. На противагу, Християнські демократи та й ліберали - їхні можливі союзники по коаліції - бажають, щоб в ООН чіткіше звучала загальноєвропейська позиція. А для цього потрібна співпраця між державами ЄС, а не місце для Німеччини в Раді Безпеки.
Розповідає голова фракції ВДП Вольґанґ Ґергардт:
"Ми би більше хотіли одне європейське місце, і відстоюємо цю позицію. Ми також хотіли б намагатися у цьому напрямку провести й реформу ООН. Але не можна було взагалі починати цю кампанію, не говоривши перед тим із нашим найважливішим союзником – Сполученими Штатами.”
Чітка орієнтація на покращення стосунків із Сполученими штатами, опіки яких вдалося позбутися уряду червоно-зелених, про це говорить Ґергардт:
"Ми із президентом США не в усьому маємо однакову думку. Ви знаєте, що ВДП одностороннє рішення щодо Іраку не вважало таким вже тверезим, на відміну від ХДС, який тоді у передвиборній кампанії був дуже непевним. Ми думаємо, що Гуантанамо – не відповідає ідеї батьків конституції США. І ми про це говоримо. Але ми знаємо, що геостратегічно немає альтернативи трансатлантичному союзу. Тому його потрібно якнайшвидше знову відремонтувати.“
У коаліційних урядах із християнськими демократами часто міністрами закордонних справ ставали представники ВДП – Вальтер Шеєль, Ганс-Діріх Ґеншер, Клаус Кінкель. Зокрема їхню діяльність у уряді критикують і
соціал-демократи. Мовляв, подивіться, що було за правління Гельмута Коля сім років тому – у зовнішній політиці рішення ухвалювалися з урахуванням категорій холодної війни.
Коли ж до влади стали СДПН та „Союз90/зелені”, такі категорії було відкинуто і навіть більше. У Берліна із Москвою склалися напрочуд теплі відносини. Але про це в своїй передвиборній програмі есдеки вже не пишуть. Оскільки надто дружні стосунки російського президента з канцлером Німеччини Ґергардом Шредером весь час піддавалися критиці ЗМІ, та й опонентів. Путін завітав до Берліна і напередодні виборів. Щоб підтримати німецького канцлера. Говорить Ґергард Шредер:
„Стратегічне партнерство між Європою та Росією існує незалежно від труднощів, які час-від-часу знову трапляються через будову різних інституцій у Європейському союзі. Воно має – історичне значення.”
В принципі, такої ж думки і християнські демократи. Але вони вважають, що німецько-російські відносини мають розвиватися таким чином, аби в європейських партнерів не виникало враження, що їх оминають, або що ці відносини нібито спрямовані проти когось. І хоча російський президент Володимир Путін заявив, що не думає, що стосунки між Росією та Німеччиною за християнських демократів зміняться, він навряд чи буде їздити на день народження до Ангели Меркель і вже точно не везтиме у подарунок хор кубанських козаків, як це було за Шредера.
Тетяна Карпенко