Коли закриється остання шахта?
28 січня 2007 р.
Німецькі шахти збиткові й виживають лише за рахунок дотацій. Торік галузь отримала 2,5 мільярди євро державної підтримки. Здавалося б, з економічної точки зору все ясно: шахти треба закрити, а гроші використовувати на інші, більш перспективні проекти. Наприклад, на розвиток відновлювальних джерел енергії – сонця, вітру чи біомаси.
Емоційна тема
Але коли йдеться про вугільну галузь, раціональні аргументи не завжди спрацьовують. Справа в тому, що вугілля в Німеччині – це не стільки питання економіки, скільки питання політики і навіть емоцій:
„Вугільна галузь – це сучасна промисловість, в якої є майбутнє. І ми були б ідіотами, якби ми в такий історичний момент сказали „До побачення!”. Тому я кажу, хай живе вугільна галузь”.
Так говорив кілька днів тому Франц Мюнтеферінг – міністр праці ФРН, віце-канцлер і колишній голова найбільшої німецької партії – Соціал-демократичної. СДПН десятки років спиралася на підтримку шахтарів і сказати їм сьогодні „Ви країні більше не потрібні” їй не легко.
„Золота ера” минула
Але тенденція останніх років однозначна: найкращі часи німецької вугільної промисловості давно позаду. Сьогодні у ФРН діють лише 10 шахт, на яких працюють 36 тисяч гірників. Наприкінці 1950-х років шахт було понад 180, а шахтарів – понад півмільйона.
Тоді була „золота ера” вугільної промисловості у ФРН. Саме вона була двигуном „економічного дива” в повоєнні часи. Тоді в Рурській області на заході Федеративної Республіки, цьому „німецькому Донбасі”, майже не було безробіття і шахти конкурували за зайву пару робочих рук.
Сьогодні все змінилося. У колишніх центрах вугільної промисловості – містах Дортмунд, Ессен, Дуйзбург – шахтарі вже давно не становлять більшість населення. Про промислове минуле краю можна дізнатися в численних музеях, що повідкривалися в колишніх шахтах.
Дороге задоволення
Видобувати кам’яне вугілля в Німеччині стає дедалі складніше. Воно лежить глибокого під землею, інколи на глибині до одного кілометра і діставати його звідти складно й дорого. Німеччина вже давно не може конкурувати з іншими багатими на вугілля регіонами світу, де „чорне золото” лежить майже на поверхні. В результаті тонна вугілля „Made in Germany” коштує втричі більше, ніж середня ціна на світовому ринку.
Кінець уже не за горами?
Попри все це, німецькі політики досі старанно уникали заяв про остаточний кінець вугільної галузі. Всі нібито розуміли, що довго на субвенціях не проживеш, але представники правлячих партій, і в першу чергу соціал-демократи, не наважувався назвати речі своїми іменами.
Здається, що тепер це може змінитися. Майбутнє німецької вугільної галузі може вирішитися уже в найближчі дні. Перший раунд переговорів відбувся в неділю ввечері. На так званий „вугільний саміт” у Берліні зібралися представники федерального і земельних урядів, профспілки та керівники енергетичних концернів. На момент підготовки передачі до ефіру жодних рішень ще не було, але деякі цікаві цифри таки стали відомі.
Одну шахту залишать
СДПН заявила, що може підтримати кінець видобування вугілля в Німеччині у 2018 році. Перед тим, у 2012 році, пропонується ще раз зібратися й, можливо, переглянути цю дату.
Оглядачі припускають, що остаточне рішення проблеми може виглядати так: державні дотації поступово скорочуватимуть, шахти закриватимуть. Але не всі. Одну-дві залишать з міркувань національної безпеки. Якщо в світі трапиться енергетична криза, вугілля може стати німцям у пригоді.