Вже майже 20 років в ЄС точаться розмови про те, що в сфері оборони потрібна краща співпраця. І варто визнати, що в цьому питанні вже досягли певних успіхів. Приміром, були створені військові з'єднання, які, однак, ще ніколи не мали нагоди показати себе. Так само можна згадати й співпрацю в сфері транспортної авіації, яка, правда, обмежується, на жаль, співпрацею лише сімох країн. Звісно, кооперацію можна покращувати. Адже навіть попри те, що країни-члени ЄС разом узяті мають більше військових, а їхні сукупні видатки на оборону перевищують військовий бюджет США, результат - жалюгідна неефективність. Тому що кожен воліє гнути свою власну лінію.
Оборона як європейський проект?
Громадяни занепокоєні й прагнуть посилення обороноздатності - такі висновки можна зробити, проаналізувавши нещодавні успіхи популістських партій в Європі. Це, безсумнівно, стосується охорони кордонів. Але й в інших сферах військової співпраці можна було б знайти підтримку політики і суспільсвта - хіба що за винятком тих пацифістів, які досі вірять у м'яку силу Європи без зброї, та нових ультранаціоналістів. При цьому саме угорський президент Віктор Орбан, який сповідує праві ідеї, - єдиний, хто мріє про створення європейської армії - певно, у християнсько-західному дусі.
Чи допоможе спільна оборона відродити віру в Європу, сказати важко. Нікому не подобається ставити своє захоплення армією на перший план - вона, як була, так і лишається вимушеним злом. Та ЄС врешті-решт має стати дієздатним, принаймні у таких сферах, як подолання наслідків катастроф та цивільно-військових операціях. І якщо британці вже поза грою, то лишається лише Франція як військова потуга в Європі, що прагне та водночас може діяти. Але нести такий тягар самотужки впродовж тривалого часу Париж не захоче.
Співпраця - необхідно й розумно
Старі часи, коли вистачало просто покликати США, аби провести більш-менш необхідну інтервенцію в якомусь куточку світу, минули. І тут не треба чекати, поки Дональд Трамп стане президентом США. Європа має бути здатною захищати зброєю як себе, так і свої цінності. А постійні заперечення на зразок, мовляв, не варто підривати НАТО та створювати дорогі дублюючі структури, - безпідставні. НАТО й надалі відіграватиме свою роль у питанні захисту територіальної цілісності. Але такі питання, як, скажімо, охорона таборів біженців, боротьба з терористичними угрупованнями та багато-чого іншого - не компетенція НАТО.
Оборонна співпраця в Європі - розумна річ, що ощадить гроші та посилює політичну дієздатність. І водночас вона може сприяти інтеграції із чорного ходу, адже, власне, є проектом, який здадний єднати, на противагу політиці щодо біженців.
Британцям слід нарешті триматися осторонь
Впродовж років Великобританія блокувала співпрацю в галузі оборони. Це завжди відбувалося з посиланням на НАТО, але було, власне, вираженням принципового антиєвропейського імпульсу. Однак нині Великобританія перебуває в процесі виходу з ЄС. Йдеться лише про те, як саме та коли саме це станеться. Тож висновком цього може бути лише те, що Лондону слід триматися осторонь від усіх задумів, що стосуються майбутнього Європи. Британці довгий час були такими собі гальмами. Тож якщо вони й тепер - під час та після свого виходу зі складу ЄС - прагнуть і надалі чинити перешкоди подальшому розвитку спільноти, то це - просто неподобство. Тож настав час для такого собі невеличкого шантажу, або, скажімо так - обміну. Великобританії ж потрібні добрі умови для свого виходу з ЄС? Це станеться лише тоді, коли британці нарешті не стоятимуть на заваді майбутньому Європи!