2016 рік видався важким. У світі панує хаос: на Близькому Сході - в Сирії, Ємені, Лівії та, у прихованій формі, в Іраку - вирують страшні війни. Світовому співтовариству досі не вдалося здобути перемогу над так званою "Ісламською державою" - символом жорстокого та кривавого ісламістського терору. Перші паростки "арабської весни" безнадійно змарніли як наслідок дій автократів, деспотів та диктаторів. Це матиме серйозні наслідки: близькосхідний регіон може стати епіцентром політичного та суспільного вибуху, який змусить здригнутися увесь світ. Цілком можливо, що так і станеться. Схоже на те, що Близький та Середній Схід загрузнуть у тридцятирічній війні, в якій представники різних кланів та релігійних конфесій запекло битимуться один з одним.
Майбутнє Євросоюзу під питанням
У свою чергу Європа, на береги якої продовжують висаджуватися біженці з країн Близького Сходу, сама випала з колії. Міграційна криза наочно показала, що за фразою "європейська солідарність" у кращому випадку приховується красиве політичне формулювання, але аж ніяк не надійність. Рішення Великобританії про вихід з ЄС зародило у європейському співтоваристві глибокі сумніви стосовно його майбутнього. На карту поставлена миротворча робота з об'єднання Європи: політики європейських країн пересварилися між собою, намагаючись вирішити, в якому напрямку віднині має рухатися ЄС.
При цьому вже зараз зрозуміло, що паралельно з ситуацією у країнах Східної Європи, котрі взяли курс на повернення національного суверенітету та ідентичності, наступного року баланс сил зміниться й у Західній Європі. У Нідерландах відбудуться парламентські вибори, внаслідок яких до влади може прийти правопопулістська Партія свободи Герта Вілдерса. А у Франції обиратимуть нового президента: можливо, ним стане кандидат від партії "Республіканці", католик та відданий прихильник Маргарет Тетчер Франсуа Фійон, що буде схоже на революцію.
У Німеччині, яка зараз видається оплотом стабільності, у вересні теж відбудуться парламентські вибори. Зараз ніхто не може серйозно повірити в те, що Анґела Меркель - незалежно від того, як виглядатиме коаліція, - може піти з посади канцлерки ФРН. Ось уже 11 років поспіль вона залишається непохитною фортецею у мінливій світовій політиці.
Між тим у Бундестаг увійде й правопопулістська націоналістична партія "Альтернатива для Німеччини" - з набагато кращим результатом, ніж багато кому хотілося би. Праворадикальні погляди та дії стають популярними й у ФРН. Утім, цього буде недостатньо для зміни влади: політичний курс Німеччини залишиться стабільним. Тому ФРН, як і раніше, є рятувальним кругом у штормовому морі світової політики - навіть попри теракт у Берліні напередодні Різдва, який глибоко струсонув країну.
Трамп та Путін - два непередбачувані президенти
Ще одна загроза йде від Дональда Трампа, який стане наступним президентом США. Чи виявиться він передбачуваним політиком? Як бізнесмен Трамп поводитиметься на зовнішньополітичній арені? Чи вважає він міжнародні відносини майданчиком для торговельних угод чи мистецтвом дипломатії? Чи бачить він США в ролі провідного гравця у світовій політиці? І, передусім, чи вважає він США частиною Заходу, чи лише робить ставку на те, щоби "знову зробити Америку великою"? У 2017 році ми отримаємо відповіді на ці питання.
Крім того, у 2016 році Росія на чолі з її президентом Володимиром Путіним значно зміцнила свої позиції на світовій політичній арені. РФ є не тільки регіональною державою, як про неї зневажливо відгукувався Барака Обама, який іде з президентської посади у США. Москва втручається у конфлікт на Близькому Сході та внутрішні справи європейських країн. При цьому РФ, у першу чергу, робить ставку на розв'язання конфліктів воєнним, а не дипломатичним шляхом. Кремль свідомо та цинічно використовує насильницькі методи боротьби - як у Сирії, так і в зоні заморожених конфліктів - наприклад, на сході Україні.
Повернення Москви на світову арену означає і те, що разом із нею до міжнародної політики повернеться й традиція проведення воєнних операцій з метою закріпити свій вплив та владу. Захід - за умови, що в перший рік правління Трампа він ще виступатиме єдиним фронтом, - повинен буде дати на це відповідь. Це рівною мірою стосується й Німеччини, котра традиційно намагається уникати будь-якого втручання у конфлікти за кордоном.