Компромісний закон про імміграцію: кінець багаторічної суперечки в Німеччині
1 липня 2004 р.
� осіб. А реформування параграфів щодо біженців може напряму торкнутися й України.
Після чотирирічної суперечки правлячій ”червоно-зеленій” коаліції та опозиційному блокові ХДС/ХСС вдалося досягти компромісу. У середу, після внесення останніх штрихів, проект закону погодила узгоджувальна комісія. У четвер його долю вирішуватиме бундестаг, а наступної п”ятниці очікується й згода бундесрату.
Утім, критика на адресу закону продовжує лунати. Яблуком розбрату серед іншого стало питання відкритості країни для іммігрантів. У проекті йдеться про дозвіл на тривале перебування в державі лише висококваліфікованих працівників, як каже міністр внутрішніх справ Німеччини Отто Шиллі:
”Цей закон дає можливість позмагатися за найкращі голови світу, залучити до нашої країни висококваліфікованих професіоналів, не створюючи на їхньому шляху непотрібних бюрократичних перепон.”
Іноземні студенти, які досі змушені були після закінченні навчання залишати Німеччину, тепер матимуть право шукати тут роботу. У решті випадків німецький ринок праці залишиться й надалі закритим для іноземців. На таких обмеженнях наполягли опозиційні ХДС/ХСС, аргументуючи й без того високим рівнем безробіття в Німеччині. Як контраргумент, партія ”зелених”, а також Федеральна спілка німецької промисловості кажуть, що, зважаючи на темпи старіння німецького суспільства, притік кваліфікованих працівників навіть у довгостроковій перспективі виявиться недостатнім.
Окрім того, ”зелені” остерігаються окремих положень закону в галузі безпеки. Ці положення значно полегшують депортацію іноземців, котрі підозрюються у причетності до тероризму. ”Зелені” хотіли більше кокретизувати пункти, за якими визначатиметься ”підозрілість” чи ”непідозрілість”, інакше, вважають вони, це може призвести до зловживань.
Гостро розкритикувала проект організація допомоги біженцям ”Про Азюль”. Розповідає референт з європейських питань організації Карл Копп:
”Ми піддавали критиці весь законотворчий процес упродовж останніх років, відколи помітили – і особливо після терактів у США 11 вересня 2001 року, що все почали прив”язувати до різних антитерорстичних пакетів. Колишні ідеї щодо відкритості країни, її доступності для іммігрантів поступово стали втрачатися. Особливо, коли розширили пункти, пов”язані з депортацією.”
Крім того, ”Про Азюль” критикує правило про так звані ”безпечні треті країни”. Це правило визначає, що біженці, які потрапили до Німеччини через територію сусідніх з нею ”безпечних” держав, можуть одразу депортовуватися назад у ці країни прикордонними службами. Після розширення Євросоюзу на Схід потенційними ”безпечними” державами, вважає ”Про Азюль”, можуть стати Росія, Україна, Білорусь, Туреччина, Сербія, Албанія та інші, у яких, як каже Карл Копп, ще досі мають місце порушення прав людини та невідповідність міжнародним нормам у питаннях надання притулку:
”Ми повинні принаймні перевіряти, чи можуть ці ”треті” країни гарантувати біженцям безпеку. Ці країни ще дуже слабо розбудували систему надання політичного притулку. Ми боїмося, що це призведе до такої собі ланцюгової реакції, і біженців просто намагатимуться позбавлятися.”
Щодо України Карл Копп зауважує, що вона формально підписала 2002 року Женевську конвенцію про права біженців і є членом Ради Європи. Однак на практиці в Україні мають місце численні порушення прав людини, приміром у в”язницях:
”Але навіть якщо абстрагуватися від ситуації з правами людини в Україні, то Україна залишається транзитною територією для біженців. В Україні є різні табори для депортації. Через нестачу коштів там панують катастрофічні умови. Приміром, у Чопі чи ще деінде в таких центрах біженців люди певно голодували б, якби не надавалася допомога з боку ЄС.”
За себе говорить статистика, підсумовує далі Карл Копп: якщо, приміром, у 2002 році в самій Україні перебувало приблизно три з половиною тисячі шукачів притулку, то на Заході було зареєстровано більш ніж утричі більше – близько 13 тисяч шукачів притулку з України.