Кому належить природа?

Іноземці, які спостерігали за життям цього племені, довго не могли збагнути феномену Сан. Аж поки кочовики не відкрили їм свою таємницю: кактус Гудія, який вони час від часу споживають, гальмує почуття голоду.

Західні концерни не проґавили свого шансу: вчені ізолювали із кактуса речовину, що гальмує голод, запатентували її і розробили новий сенсаційний засіб для схуднення. Першим із цим препаратом на ринок вийшло британське підприємство Phytofarm, потім права на цей засіб викупив американський фармацевтичний гігант Pfizer. Подейкують, янкі заплатили за патент 17 мільярдів доларів. Прибутки американців від продажу дієтичного засобу є космічними. Натомість кочовикам племені Сан, власне, крім чудо-кактусів тижнями не було чого їсти. Лише завдяки багатолітнім зусиллям міжнародних правозахисників вдалося домогтися, аби бушмени отримали хоч якийсь зиск від того, що відкрили білим прибульцям свою таємницю. Сан стали першою корінною народністю неіндустріальних районів нашої планети, інтереси якої вдалося відстояти правозахисникам. Але прикладів обману на кшталт того, який трапився бушменам, безліч.

Єдиним інструментом, на який спираються правозахисники, відстоюючи інтереси мешканців савани і джунглів, є прийнята 1993 року Конвенція про біологічне розмаїття, розповідає Міхаель Фрайн - експерт євангелічної служби підтримки країн, що розвиваються:

„Конвенція про біологічне розмаїття вимагає в даному випадку, аби аборигенів з племені Сан запитали, чи вони згідні із тим, аби їхнє традиційне знання було використано у такий спосіб, і за яких умов вони на це згідні. Цього в даному випадку якраз і не сталося. Традиційні знання племені Сан використовувалися без їхньої згоди”

Історія знає безліч таких прикладів: європейські або американські вчені привозять із джунглів якусь рослину, трохи модифікують у лабораторії її генетичний код і патентують як новий продукт. Критики називають це „біопіратством”. Адже аборигенів обманюють двічі: по-перше, вони не отримують нічого від прибутку фармацевтичних концернів. По-друге, якщо вони захочуть скористатися, так би мовити „винайденим”, завдяки їхнім знахарським знанням препаратом, то муситимуть платити гроші – адже білі прибульці вже все запатентували. Країни, що розвиваються (здебільшого багаті на біоресурси) вже давно розпочали спільну боротьбу за більш справедливе використання природного потенціалу. Розповідає Марія Юлія Оліва з женевського Центру міжнародного природоохоронного права:

„Ця пропозиція передбачає, що претенденти на патент мають дати відповідь на три запитання: по-перше, про походження традиційного знання або джерело ресурсу, який має бути запатентований як винахід. По-друге, надалі, на основі національного законодавства, має бути гарантовано доступ до цього традиційного знання. І по-третє, треба надати підтвердження того, що прибуток буде розподілятися відкрито і справедливо, за існуючими законами”

Цими днями в іспанському місті Гранада проходить міжнародна конференція, на якій правозахисники радяться щодо того, як можна більш ефективно втілювати у життя положення Конвенції про біологічне розмаїття. Міхаель Фрайн:

„Раніше вважалося, що природа ніби належить нам усім і ми можемо використовувати її можливості. Таким було положення до прийняття конвенції. Нові норми міжнародного права передбачають, що у природи ніби є „господарі”. Тобто, є первинний власник – країна походження генетичних ресурсів. Скажімо, рослин. Нині ми намагаємося домогтися того, аби міжнародним договором були встановлені правила, які держави могли або мусили би впровадити як норми свого законодавства. Це значно ефективніше, ніж передавати ці права державам – від цього нічого не мають корінні народності і племена, які часто є найбіднішими і найбільш незахищеними”

Ще краще, кажуть правозахисники, аби патенти на біологічні ресурси було взагалі скасовано. Адже як можна віддавати у власність окремим особам те, що створила сама природа? Однак, на думку Міхаеля Фрайна, домогтися цього буде надзвичайно складно. Надто сильним є опір фармацевтичних магнатів, які не хочуть втрачати гроші.