Курйозні кандидати на виборах до Європарламенту
21 травня 2004 р.
у списку присутні навіть популісти, які виступають принципово проти ЄС, однак теж рвуться до Страсбурґу. У довжелезному списку кандидатів є кілька по-справжньому курйозних.
Скажімо, якщо Норі Бочніковій випаде колись нагода проходити по залитих світлом коридорах Європейського парламенту, вона, вочевидь, не скаржитиметься на нестачу уваги до своєї персони. Адже вона не носить сумненьких сіреньких брючних костюмів, а віддає перевагу червоним сукням з глибоким декольте і фарбує волосся у штучнобілий колір. 34-річна чешка відома широкому загалу під сценічним псевдонімом Доллі Бастер, і вона – колишня порнозірка. Очевидно, вона хоче додати Європарламенту трохи більше кольору, тому й балотується на вибори від чеської партії «Незалежні ініціативи». Утім, сама вона каже, що робить ставку на зміст, а не на еротику:
«Я прагну добитися для чехів спрощення бюрократичних процедур. Окрім того, я домагатимусь відміни митних процедур, які, як на мене, є надзвичайно безглуздими. У моїй програмі немає ані еротики, ані чуттєвості. Так склалося, що мене знають 98 відсотків німців. Я знаю, що на виборах мені це може певним чином допомогти. Але якщо я потраплю до парламенту, там мені це, звісно, більше не допомагатиме. Там я муситиму проявляти себе фактами, вчинками та переконаннями.»
Якщо Норі Бочнікової та її партії аналітики прогнозують небагато шансів, то для Ліллі Ґрубер ситуація виглядає набагато краще. Одна з найвідоміших тележурналісток Італії є головним кандидатом у списку лівоцентристів Романо Проді. За розкішне яскраво-червоне волосся італійці з ніжністю називають її «ла росса». Через те, що вона назвала прем»єр-міністра Італії Сильвіо Берлусконі з його медіа-імперією «загрозою для демократії», Ліллі Ґрубер втратила свою роботу на державному телеканалі RAI. Одночасно це перетворило її на культову фігуру лівих сил в Італії. 47-річна журналістка виступає за сильну Європу без обмежень для свободи слова:
«Я виросла у двомовній сім'ї в Південному Тіролі і вже багато років живу серед сплетіння багатьох культур. Мій чоловік француз. Тож я можу сказати про себе, що втілюю частинку Європи. У Європарламенті боротимуся за збереження плюралізму та проти концентрації та монополізації засобів масової інформації. Бо в Італії у цьому плані спостерігається якась аномалія, якої немає більше ніде у світі. Конфлікт навколо інтересів Берлусконі набуває дедалі більш кричущих форм».
Ліллі Ґрубер щодня встигає побувати на п'ятьох різних передвиборчих заходах. Поряд з критикою мас-медіа вона також застерігає щодо націоналістичних течій в Європі. Як, скажімо, позиція польських селянських партій, які одразу ж після вступу Польщі до ЄС почали вимагати її виходу звідти. Чи політика британських популістів, що теж галасують проти спільноти європейських країн.
До ворогів Євросоюзу належить також і Націонал-демократична партія Німеччини. Незважаючи на це, вона теж підготувала список кандидатів до Європарламенту. Першим у списку, зрозуміло, є голова партії Удо Фойґт:
«Насамперед ми оголошуємо боротьбу глобалізації. Ми хочемо використати європейську політику для того, щоб показати населенню, що існує альтернатива до Євросоюзу – вона називається «національна економіка». Ця альтернатива означає повернення до німецької марки. Ми, націонал-демократи, протестуємо проти мультикультурного суспільства в Європі.»
Однак з цих популістських гасел навряд чи щось вийде. Бо ось уже багато років Націонал-демократична партія Німеччини не здатна подолати так званий п»ятивідсотковий бар'єр. Це означає, що вона ще жодного разу не мала бодай одного місця в Європейському парламенті. Це для НДПН стало приводом для того, щоб подати скаргу на умову про п»ятивідсотковий бар'єр до Федерального конституційного суду.
Їхні шанси на успіх є мізерними, вважає член німецького Християнсько-соціального союзу Маркус Фербер. П»ятивідсотковий бар'єр став свого роду гарантією політичної якості. Маючи диплом інженера, він, однак, вже 10 років займається європейською політикою і є головним представником ХСС в Європарламенті. Щодо дивакуватих кандидатів, то Фербер спокійно дивиться у майбутнє:
«Я вважаю, що все не настільки драматично, як це подається громадськості. Ми вже тепер маємо в парламенті одну фотомодель з Фінляндії, одного автогонщика, також екстремального альпініста Рейнгольда Месснера, а ще була колись одна досить відома співачка. У Європейському парламенті шанси на довготривалий успіх має лише та людина, котра справді серйозно працює. Ті, які думали, що до Європарламенту можна бути обраним задля власної реклами чи задля слави, не маючи жодного політичного послання, такі до цього часу завжди провалювалися.»
Утім, Маркус Фербер дивиться на справу також позитивно. Адже політика не повинна бути справою лише нудних бюрократів та непримітних носіїв документів. Подихи свіжого вітру в страсбурзьких коридорах є теж необхідними. Тому, якщо цього року до Європарламенту потрапить якась естонська модель чи нідерландський письменник і принесуть з собою цей свіжий вітер, це буде прогресом. Гасло Фербера – «усе залежить від змісту, а якщо цей зміст до того ж яскраво запакований, то це просто чудово»!