Кучма образився на «напіввідкриті двері» ЄС

Повернення президента Леоніда Кучми у владні обійми Росії не вирішує жодної проблеми для Брюсселя, а лише чітко вказує на них, – пише у газеті ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ німецький експерт Екарт Штратеншульте, автор статті «Напіввідкриті двері є затісними для України»:

Чи можна було почути стріляння корків шампанського? Піднімали чиновники в Брюсселі фужери з кримським шампанським за здоров‘я українського президента? Це не виключено. Леонід Кучма – владний і непередбачуваний президент України – зробив добру послугу Євросоюзу, оголосивши про намір відмовитися від домагань членства у ЄС та НАТО. (...) Кучма зреагував таким чином на політику стримування Європейського союзу, який виключає можливість надання Україні членства в найближчому майбутньому. Хоча не вважає неможливим вступ держави до ЄС у довготерміновій перспективі. Така концепція називається «політикою напіввідкритих дверей». Тож заява Кучми, котрий у листопаді цього року розпрощається з президентською посадою, допомогла зняти певну напругу. І, якщо після виборів, таке рішення не буде скасовано, і не відбудеться зміна зовнішньої політики, то ЄС міг би й надалі розвивати з Україною ту форму сусідської співпраці, яку крок за кроком опрацювала Європейська комісія. Така концепція передбачала добрі й тісні відносини поза межами членства, -

пише ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ і далі розмірковує так:

Але вирішальним є питання, чи така концепція підходить теж і Україні? Стрижнем європейської політики сусідства повинна бути поступова інтеграція «нових сусідів» у внутрішній ринок ЄС. Але як це має відбуватися насправді, ніхто не знає.(...) Водночас Україна вважає, що порівнювати її із такими державами-сусідами як Марокко чи Молдова не коректно з огляду на статус, потенціал та амбіції країн. Тому зміну зовнішньополітичного вектора Кучми безпосередньо перед його зустріччю з російським президентом Володимиром Путіним на початку минулого тижня слід вважати не лише вітальним подарунком московському можновладцю, а й свідомим афронтом у напрямку ЄС.

Перейдемо до іншшої теми. Про шанси демократа Джона Керрі виграти двобій за президентське крісло з Джорджем Бушем пише газета ВЕЛЬТ:

Джон Керрі зголосився до служби. По-солдатськи свідомий свого обов"язку і войовничий. Добрий виступ у Бостоні, один з тих, які не шкодять покладеним на нього очікуванням, які, в принципі, не були високими. Керрі – не Клінтон. Він не лестить нації і не намагається її піймати в тенета; він представляє себе патріотом і турботливим керівником. Американці не будуть його любити, але можливо вони його оберуть 2-го листопада. Бо Керрі виступатиме проти послабленого президента Буша. Президента, через якого нація повинна оплакувати 905 солдатів, що загинули дотепер на війні в Іраку. Велика частина американського населення реагує на його політику зі скорботою і гнівом.

Тему продовжує газета ШТУТГАРТЕР ЦАЙТУНҐ:

Чи партійний з"їзд і ця промова переконали виборців, яких Керрі повинен завоювати – про це свої роз"яснення дадуть наступні опитування. За звичай свіжо номінований кандидат відчуває стимул після того потрапляння у центр уваги, як ось Керрі у Бостоні. Біл Клінтон, для багатьох тоді ”кіт у мішку” як і сьогодні Керрі, 1992 року після з"їзду, де його було номіновано кандидатом, залишив далеко позаду себе Буша-старшого. Такого зрушення годі чекати. Оскільки кількість невизначених виборців досить невелика. А від 11 вересня 2001 року діють інші правила. До тепер у всякому разі демократ не придумав собі поки ніякого бойового гасла на зразок Клінтонового: "Це ж економіка, дурню!".

З думкою про те, що Керрі так і залишається ”темною конячкою” для багатьох американців погоджується і ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНҐ:

Для тих американських виборців, які до тепер не мають чіткого уявлення про сенатора Керрі (...), його таємниця і після партійного з"їзду може залишитися не до кінця розгаданою. Що про нього наразі відомо, обмежується лише його військовою службою у В"єтнамі і тим, що він славиться своєю відвертою позицією "і нашим, і вашим". Тепер американці побачили, що Керрі максимально використовує свій статус героя війни і хоче схрестити шпаги із президентом Бушем на полі політики безпеки. З огляду на події 11 вересня і відомі обставини війни в Іраку це настільки ж зрозуміло, як і необхідно. Але це й ризиковано, коли твердження "можу зробити краще" обмежиться самим твердженням.