Листівки UNICEF: Різдво - від слова „родити”

Уже зранку з кухонь ідуть такі пахощі, що час до Святого вечора, здається, взагалі не минає. В очікуванні сутінків під ялинками вишикувалися пакети з подарунками. Великі й малі, загорнуті в особливо гарний папір і перев’язані строкатими стрічечками. „Що ж там усередині?”, - цілий день лише й гадають найменші члени родин. Аби в урочисту мить не виникло плутанини, перед кожним пакетом стоїть різдвяна листівка з ім’ям. На ній, так само, як і на багатьох із тих, що на святкові дні надійшли поштою, є позначка - UNICEF. Це означає, що дві третини вартості такої листівки підуть на користь Дитячого фонду ООН – організації, якій 2006-го виповнилося 60 років.

„Чи можете ви собі уявити гінекологічну лікарню, в якій немає протічної води? Навіть у пологовій залі, не кажучи вже про палати, де лежать породіллі. Жахливий бруд, і скрізь, скрізь кров...”, -

така картину побачила Льювай Пірсон, уповноважена UNICEF з питань охорони материнства в південно-східній Африці, коли вперше відвідала пологовий будинок у Пумвані. Розташована в промисловому центрі Найробі жіноча лікарня - найбільша в Кенії й третя, за кількістю місць, на цілому континентові. Щороку до 27 тисяч малюків з’являються тут на світ. „До того, як нами почав опікуватися UNICEF, ця цифра була меншою, - каже головний лікар клініки Белінда Оводе. – У столиці та в передмістях усі знали - на комунальне водопостачання ніколи не можна покластися: зараз є, а що буде за хвилину - нікому не відомо”:

„Коли в Пумвані зникала вода, про це одразу дізнавалися в сусідніх районах, і вагітні відмовлялися їхати до нас. Жінки наслухалися чимало історій, що таке народжувати за сухих кранів.”

Розв’язати цю проблему виявилося досить просто. На подвір’ї вирили колодязь, і ось уже два роки, як про перебої з водопостачанням у пологовому будинку забули. Кошти виділив Дитячий фонд Організації Об’єднаних Націй. Це було важливим, але далеко не найскладнішим кроком у реалізації довгострокової програми зі зниження смертності породіль. Головною проблемою залишається забезпечення лікарень медикаментами та обладнанням, а також - кваліфікованим персоналом. „Але й тут помітні успіхи”, - каже Марі, яка кілька годин тому за допомогою кесаревого розтину народила в Пумвані другу дитину. Перші пологи припали саме на той час, коли столичній клініці в черговий раз „перекрили воду”:

„Було дуже брудно, й нагляд за жінками нікуди не годився. Тепер усе змінилося. Медсестри та акушерки дуже уважні, привітні. Коли виникають якісь ускладнення, як у моєму випадкові, то можна покластися на компетентних фахівців. Я особисто цілком задоволена й буду рекомендувати всім своїм подругам народжувати дітей тут.”

Коли постало питання, де створювати національний центр Кенії з навчання гінекологів та акушерок, UNICEF не вагався: звичайно в промисловому районі, а не в кварталах Найробі з розкішними віллами та водограями. За два роки існування програми ООН, кількість смертей серед новонароджених та породіль у Пумвані значно знизилася. Водночас поліпшення іміджу закладу обернулося іншою проблемою. У Грейс Онґеші про природні пологи не йшлося – лише кесарів розтин. Але ж перший син! Довелося благати родичів:

„Платня в клініці стала зависока. Це відштовхує людей. А якщо, крий Боже, ще й потрібна операція, то виходу немає: хочеш кваліфікованої допомоги – позичай гроші в кого зможеш.”

6400 кенійських шилінгів, тобто майже 70 євро, змушена була заплатити Грейс за операцію. Приблизно стільки ж коштує річна оренда невеличкого будиночка-розвалюхи, де мешкає молода родина Онґеші. Звичайні пологи обходяться в Пумвані в половину цієї суми – три тисячі шилінгів. Чарльз Ванйоні, керівник гінекологічного відділу:

„Деякі пацієнтки не знають, чи вистачить у них грошей на їжу, коли їх завтра випишуть. Тому в нашій клініці запроваджена добре продумана система знижок. Регулярно збирається на засідання спеціальний комітет, який розглядає кожен окремий випадок. Наш штатний співробітник відвідує родини вагітних, з’ясовує, в яких умовах вони мешкають. На основі цих даних керівництво пологового будинку й вирішує, кому знизити платню вдвічі, а з кого взагалі не брати ні шилінга. Ми намагаємося не відмовляти жодній пацієнтці.”

І попри це далеко не кожна кенійка може дозволити собі пологи в лікарні. „Здебільшого, коли нам не вдавалося врятувати матір або немовля, породіль у Пумван доставляли запізно, в дуже важкому стані, - каже Чарльз Ванйоні. - Або з дому, де вони до останнього намагалися обійтися без лікарів, або з невеличких міських клінік, де їм уже неспроможні були допомогти”. Але якщо в мешканок Найробі ще є шанс вижити, бо дорога до найбільшого в країні пологового будинку – недовга, то перед рештою вагітних жінок переважно сільської Кенії у разі ускладнень постає дилема: вирушати до столиці, заради свого життя та життя майбутньої дитини, чи ліпше все ж таки вмерти, але не прирікати на голод родину. Співробітниця UNICEF Льювай Пірсон:

„Це справжня душевна мука – вирішувати: продавати корову чи ні, аби вистачило грошей на поїздку до клініки та лікування. А як потім без молока прогодувати вісьмох дітей? Кого запрягати для боронування поля навесні? Іншу жінку чоловік собі завжди знайде, але йому немає за що купити нову корову...”

„Доки в Африці життя матері та новонародженого стане найвищим пріоритетом, доки у віддалених сільських регіонах теж з’являться сучасні пологові будинки, знадобиться ще не одне десятиліття, - каже Льювай Пірсон. – І чимало коштів, яких навіть за бажання, урядам бідних країн бракує.” У 80-х роках минулого століття Дитячий фонд ООН запровадив програму професійного навчання місцевих повитух. Проте кількість смертей серед породіль не зменшувалася. Експерти проаналізували статистичні дані в західних країнах, і виявилося, що частка пологів з ускладненнями є приблизно однаковою як у Німеччині, так і в Кенії, Малайзії та інших країнах, що розвиваються. Але на Сході „чорного” континенту під час пологів – у тому числі й нормальних – гине кожна шістнадцята жінка. Висновок: вирішальну роль в успішному завершенні вагітності відіграє кваліфікована медична допомога. „Проект у Пумвані – найліпше підтвердження цього, - переконаний радник з питань охорони здоров’я бюро UNICEF у Найробі, Кеннеді Онґвей. – Нас дуже засмучує, що 2006-го в Кенії померло понад 11 тисяч породіль – більше, ніж торік. Але ж треба брати до уваги всі причини”:

„Якщо розглядати зусилля UNICEF у національному масштабі, то опікування столичним пологовим будинком - це, звичайно, краплина в морі. Населення країни дедалі більше убожіє. За такої жахливої бідності ще й вирує СНІД. Боротьба з цією епідемією поглинає велику частину коштів, що могли б піти на охорону материнства. Сьогодні, як ніколи, ми вдячні за кожен додатково пожертвуваний євро, долар чи шилінг.”

У жодній іншій країні світу не купують так багато різдвяних листівок Дитячого фонду ООН, як у Німеччині. Лише нинішнього року – понад 18 мільйонів штук. Деякі німецькі фірми, однак, відмовилися від традиційних закупівель ходового товару UNICEF, і почали надсилати поздоровлення до Різдва партнерам та співробітникам електронною поштою. Тоді на рахунок Фонду можна перевести ще більше грошей, заощаджуючи витрати на конверти та марки.