Лівану бракує свого ”Ющенка”

Теми сьогоднішнього огляду преси – політичні зміни в Лівані та звіт уряду Німеччини про бідність у країні. Коментуючи ситуацію на Близькому Сході, газета ТЮРІНҐЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ пише:

Під ногами сирійського державного лідера Ассада починає палати земля. Він відчуває, що йому треба піти на поступки і він хоче це зробити так, щоб всі побачили його жест. Так можна пояснити його наміри вивести війська з Лівану. Дамаск причетний до багатьох інцидентів і надає притулок терористам. Сліди організаторів останнього теракту в Тель-Авіві також ведуть до Сирії. Але вбивство ліванського політика Гарірі, відомого своїм надзвичайно критичним ставленням до Сирії, стало останньою краплиною, яка переповнила чашу терпіння. Не потрібно було навіть пред”являти жодних доказів для того, аби розпізнати замовників убивства, як Ліван охопила хвиля масових протестів. Вона знесла просирійський уряд у Бейруті. Вперше в цій країні, яка живе за правилами громадянської війни, політичної мети вдалося досягти за допомогою мирного протесту, - наголошує газета ТЮРІНҐЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ.

Газета ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНҐ пише:

Події в Лівані багатьом нагадують демократичну революцію в Україні. Під тиском масових демонстрацій протесту змушений був піти у відставку просирійськи налаштований прем”єр-міністр. Тепер багато хто сподівається на вивід з Лівану сирійських військ. Це нарешті відкриває можливості для встановлення нового порядку та для проведення реформ, які терміново потребує Ліван. Однак ця країна не має свого ”Ющенка”. Таку роль міг би на себе взяти талоновитий політик Рафік Гарірі, але 14 лютого його вбили, - нагадує газета ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНҐ.

Не в останню чергу через відсутність лідера, який міг би об”єднати всю країну, газета ВЕЛЬТ сумнівається в доцільності поспішного виведення з Лівану 15 тисяч сирійських солдатів:

Ще зовсім не зрозуміло, чи справді ця країна перетвориться на демократію. Занадто швидкий вивід сирійських військ суперечитиме суспільному інтересу. В Лівані може запанувати анархія, громадянська війна та терористи, внаслідок чого нависне загроза над усім регіоном. Сирія повинна вивести свої війська лише після того, коли можна буде провести цивілізовану передачу влади, - вважає газета ВЕЛЬТ.

Газета ТАҐЕСШПІҐЕЛЬ, проводячи паралелі з подіями в Східній Європі, які призвели до закінчення холодної війни, розмірковує над питанням про допомогу Лівану:

Можна було б, наприклад, підтримувати дисидентів, не підтримуючи режиму. Для того, щоб зміцнити свої позиції в умовах диктатури, громадянське суспільство потребує безпечного простору. Допомогти може політичний та економічний тиск. Коли в Польщі запровадили воєнний стан, не можна сказати, що Захід продемонстрував особливу мужність. Ці події супроводжувалися тільки гучними протестами. Араби, які сильно ризикуючи виборюють собі свободу, повинні знати, що вони можуть покластитися на нас, і не відчувати себе покинутими, - зауважує газета ТАҐЕСШПІҐЕЛЬ.

Газета ЛЕЙПЦІҐЕР ЦАЙТУНҐ коментує звіт уряду Німеччини про соціальну ситуацію в країні:

Звіт про бідність для федерального уряду, який прийшов до влади, обіцяючи більше робочих місць та справедливості, є справжнім свідченням реального стану справ. Ще ніколи соціальна прірва між багатими та бідними не була такою широкою, як торік. Такий соціальний перекіс притаманний швидше консеревативній політиці в стилі Марґарет Тетчер. Але в Німеччині панує не ”залізна” леді, а соціал-демократичний канцлер. Проблеми рядових громадян мали б його турбувати найбільше. Але на практиці це не дуже відчувається, - нарікає газета ЛЕЙПЦІҐЕР ЦАЙТУНҐ.

Газета КЕЛЬНЕР ШТАДТ-АНЦАЙҐЕР пише:

Тим 13,5 відсоткам, яких включили в групу ризику, не загрожує ані матеріальна бідність, ані голод. Але вони можуть опинитися в дуже скрутному становищі. Воно проявляється в тому, що телевізор працює по вісім годин на день, що діти більше не граються на подвір”ї, а дорослі так і не змогли усвідомити, що самі несуть відповідальнісь за власний добробут. Зусилля та дисципліну вони сприймають як занадто великі вимоги. Йдеться передусім про духовну бідність. У Німеччині, як в жодному іншому розвинутому суспільстві, вона досить часто передається з покоління в покоління.