Лікарів у село батогом не заженеш. Краще дати пряника

Уряд Саксонії пропонує фінансову підтримку студентам-медикам, які по завершенню навчання готові на декілька років піти працювати у провінцію. Один зі студентів, які зацікавилися цією програмою – 22-річний Маркус Келер. Він саме закінчує третій курс навчання в університеті Лейпцига. Сам він родом із села і буде радий повернутися – велике місто йому не до душі. «У селі, звісно, тяжче. Бути сільським лікарем означає їздити по багатьох селах. Виходить, маєш ненормований робочий день», - каже Маркус.

Більшість його однокурсників по закінченню навчання планують залишатися у місті. Переваги очевидні: вища зарплатня, більше можливостей для роботи і дозвілля. Тим часом у селі лікарів дедалі менше. Лише у Саксонії бракує щонайменше трьохсот сімейних лікарів у провінції. Тому земельний уряд і започаткував нову ініціативу: студентів-медиків під час навчання підтримують фінансово, якщо вони погоджуються після отримання диплома піти працювати у село принаймні на чотири роки. Маркуса довго вмовляти не довелося – і село йому не чуже, і гроші на навчання потрібні .

Стипендія на три роки

Починаючи з третього курсу, учасникам програми виплачують стипендію. Перший рік – триста євро щомісяця, другий – чотириста і протягом третього року – шістсот євро на місяць. Навіть за німецькими мірками це для студентів чималі гроші. Однак гроші – це ще не все. Важливо також, що студенти знаходять лікаря, який стає їхнім «опікуном», розповідає майбутній медик Флоріан Браунзайс . «Раз на місяць ми маємо проводити один день у лікарському кабінеті разом з фахівцем під час його роботи. Це важливо. Ти бачиш все на практиці, спілкуєшся з пацієнтами», - зауважує Флоріан.

Він пішов на практику у своє рідне містечко, до якого у майбутньому планує повернутися і відкрити свій кабінет. Флоріана тут вже всі знають і згодом радо ходитимуть до нього на прийом. «Мій лікар-опікун працює у районі Торґау-Ошатц, який відомий своїм катастрофічним браком лікарів. Я сам звідти родом. У нас вже склалися довірливі стосунки. Я приходжу у кабінет вже о сьомій ранку, ще раніше за «шефа». Готую все до його приходу – беру в пацієнтів кров на аналіз або роблю щось інше. Якби я проходив практику у міській клініці, мені би нічого такого не довіряли», - каже студент.

Поки лише Саксонія

Флоріан Браунзайс впевнений: тепер його до великого міста і пряником не заманиш. Він цінує особистий контакт з пацієнтами у маленькому містечку. Програму саксонського уряду на підтримку таких, як він, Флоріан вважає дуже вдалим кроком. Чи будуть такі привілеї в інших регіонах? Важко сказати. Кожна з шістнадцяти федеральних земель у Німеччині сама ламає голову на тим, як впоратися з проблемами медичного забезпечення.

Автор: Свен Небріх / Євген Тейзе
Редактор: Тетяна Бондаренко