Лікар швидкої допомоги: Даґмар Цілліґ з Ростока

Перш ніж вийти з дому рано вранці, Даґмар Цілліґ готує сніданок – для своїх їжаків. 18 маленьких колючих звіряток розмістила вона в підвалі, інакше б вони не пережили зиму. Даґмар Цілліґ годує їх котячим кормом, а потім іде на роботу: о 7 ранку розпочинається її рання зміна чергової на станції швидкої допомоги Червоного Хреста в Ростоку. Лише коли в неї пізня зміна, день починається більш розслаблено.

Даґмар Цілліґ рідко ходить до кінотеатру. Але якщо ходить, то на фільми про тварин. Любов до тварин пов’язана з дитинством, розповідає 52-річна жінка. Вона виросла в монастирській будівлі поблизу маленького селища Корін. Її батько був лісником. «Я любила гратись у лісі. З іграшками у мене не складалося. Але природа приносила мені задоволення!» І сьогодні її хобі так чи інакше пов‘язані зі свіжим повітрям: парусний спорт, ниряння, подорожі... або робота на громадських засадах в Німецькому товаристві порятунку людей з розбитих кораблів, де вона подорожує на рятувальному крейсері у Балтійському морі.

Чоловік їздить на море

Стати лікарем Даґмар Цілліґ мріяла ще маленькою дівчинкою. 1975 року переїхала до Ростока вивчати медицину і стала хірургом. 1996 року перейшла працювати до Німецького Червоного Хреста. Черговими на швидкій, крім неї, працюють лише дві жінки. «Це важка робота, коли ти жінка»,- каже Цілліґ. Службові плани важко поєднати із родиною. Даґмар Цілліґ дітей не має. Щоправда, вона хотіла, але «спочатку не виходило. А коли можна було, то було вже надто пізно.»

Чоловік Цілліґ корабельний інженер. Він проводить по чотири місяці на морі, потім два – вдома. Познайомилися завдяки вітрильному спорту і можуть покластися одне на одного: «Коли мій батько захворів, чоловік взяв відпустку на шість місяців за власний рахунок»,- каже лікар. Її батьків, невиліковно хворих, перевезли до Ростока. Спочатку померла мати. У батька була кровотеча в мозку. Протягом дев‘яти років Даґмар Цілліґ інтенсивно доглядала його. Вони вчились, незважаючи на складності, знову спілкуватися одне з одним. «Усі казали, він тебе не розуміє. Але я точно знала, що розуміє».

Майстер «терапії лікаря»

Прихильність та близькість можуть бути й у медицині вирішальними, в цьому Даґмар Цілліґ впевнена. На станції швидкої лунає сирена. Сьогодні це вже третій виїзд. В чоловіка алергічна реакція, очевидно, на медикамент. Коли Даґмар Цілліґ прибуває на місце, вона не боїться підходити до пацієнта, доторкнутись до нього. «Найголовніше передати йому відчуття: я тут, все буде добре»,- пояснює вона пізніше. Це спрацьовує. Він дихає спокійніше. «Ми називаємо це «терапією лікаря»,- сміється пані Цілліґ.

Відколи її батько помер рік тому, на неї вдома ніхто не чекає. Але самотньо Даґмар Цілліґ себе не почуває: розпланувати наступну відпустку з чоловіком, підготувати доповідь на семінар – завжди є чим зайнятися. І їжаки ще тут. І сусіди. «У мої двері постійно дзвонять. Щоправда, тут мешкає ще двоє лікарів, але тільки-но щось трапляється, всі йдуть до мене»,- з‘ясувала Цілліґ. «Тут немає кінця робочого дня. Лікарем працюють цілодобово».

Автори: Луна Болівар / Захар Бутирський
Редактор: Роман Гончаренко