Македонія: від країни-взірця до порохової діжки на Балканах

"Колишня югославська республіка Македонія свого часу була взірцем, коли йшлося про зближення з ЄС. Та від цього статусу вона віддаляється з дня у день. Довіру, вибудовувану роками, руйнують", - каже в розмові з DW статс-міністр у міністерстві закордонних справ Німеччини Міхаель Рот (Michael Roth).

Лише два мільйони налічує населення цієї надзвичайно поляризованої в політичному плані балканської країни. Ненависть один до одного політичних суперників від лівого до правого флангу ідеологічного спектра просочується глибоко в пори суспільства. Безкомпромісна боротьба за владу між націонал-консервативною партією екс-прем'єра Ніколи Груєвського та соціал-демократами на чолі з Зораном Заєвим триває вже майже три роки. Македонія, колишня країна-взірець мультиетнічної демократії на Балканах, перетворилася за цей час на "проблемну дитину" Євросоюзу та США.

Зруйнована довіра

Однак так було не завжди. Через обережні дії першого президента Македонії Кіро Глігорова, країні вдалося лишитися осторонь бойових дій, які розгорнулися у 1990-ті в інших куточках колишньої Югославії. Десятиліття потому країну хоч і охопив піврічний конфлікт між македонськими силами безпеки та албанськими повстанцями, та кризу вдалося владнати завдяки підписанню мирної угоди. Уже 2005 року Македонія здобула статус країни-кандидатки у члени ЄС - після Словенії, яка на той час уже стала першим екс-югославським членом європейської спільноти.

Та під час саміту НАТО в Бухаресті 2008 року відбувся історичний розворот. Греція тоді виступила проти прийняття Македонії до Північноатлантичного альянсу. Афіни побоювались територіальних претензій країни на грецький регіон, який має ту саму назву - Македонія. Це стало новим піком ескалації конфлікту навколо назви країни між двома державами, який і без того лежав тягарем на відносинах між Афінами та Скоп'є від самого початку існування незалежної Македонії. Компромісна пропозиція зі Скоп'є полягала у тому, аби бути прийнятою до лав НАТО під тимчасовою назвою "Колишня югославська республіка Македонія". Утім, греки рішуче цю пропозицію відкинули - попри те, що 1993 року Афіни вже раз визнали цю назву, коли країну приймали до лав ООН. "Ця епоха позначає початок процесу захоплення країни партією "Внутрішня македонська революційна організація" (ВМРО). Це продовжувалося далі й далі в усіх сферах життя - від ЗМІ до законодавчої та судової систем", - каже Нікола Дімітров, колишній посол Македонії в Німеччині та багаторічний представник Скоп'є на перемовинах щодо назви в конфлікті з Афінами.

Істерія націоналістів

Груєвський зорієнтувався, як отримати зиск для себе і своєї партії з ситуації, що виникла на саміті НАТО в Бухаресті. На трьох парламентських виборах, які відбулись після 2008 року, йому вдалося здобути переконливу перемогу - завдяки популізму та ображеним почуттям розчарованих громадян. Аби вгамувати націоналістичну істерію, Єврокомісія рекомендувала 2009 року розпочати перемовини щодо вступу країни до ЄС. Але було вже надто пізно, вважає Дімітров: "Вето Греції (щодо прийняття Македонії до НАТО - Ред.) мало негативний вплив на кредит довіри Європи в Македонії. ЄС лишився без впливу, процес вступу не зміг бути використаний для забезпечення перевтілення Македонії у правову державу".

Політична атмосфера в країні ставала дедалі отруйнішою. Словесні та фізичні напади політичних опонентів один на одного стали повсякденням. Інакодумців проголошували "зрадниками", тиск на журналістів ставав дедалі сильнішим. Корупція, сплетеність бізнесу та політики, контроль держави над судовою системою та ЗМІ - у звітах Єврокомісії такі закиди можна було бачити щороку. 

Велике вухо

Груєвський продовжував розбудовувати свою владну вертикаль. Аж  до січня 2015 року, коли лідер опозиції Заєв почав оприлюднювати уривки записів телефонних розмов провідних політиків. Сотні тисяч телефонатів великої кількості політиків були записані нелегально, однак вони показали численні корупційні зв'язки чинних політиків. Стабільність країни вдалося зберегти лише завдяки посередництву ЄС, США та Німеччини. Спеціальна прокуратура повинна була притягнути політиків, які опинилися в центрі скандалу, до відповідальності. Відтоді були відкриті 30 кримінальних проваджень. Обвинувачення чи підозру оголосили, зокрема, й Груєвському та його наближеним співробітникам. Тож з того часу йому та його оточенню йшлося про все або нічого.

Спроби роздмухати конфлікт

Перемога на позачергових виборах у грудні 2016 року мала б стати останнім шансом для Груєвського зберегти за собою владу. Таким чином йому б вдалося, зокрема, убезпечитися від подальших судових переслідувань. Його партія хоч і здобула найбільший відсоток голосів на виборах, утім, необхідної для створення більшості в парламенті кількості мандатів у його партії більше не було. Партія албанської меншини "Демократичний союз за інтеграцію" (ДУІ), яка вже вісім років як була коаліційним партнером ВМРО Груєвського, перейшла на бік опозиції та прийняла рішення співпрацювати з соціал-демократами.

Коли Груєвському стало зрозуміло, що він втратив більшість у парламенті, він знову витягнув націоналістичну карту. Політична платформа албанських партій, яка довгий час не була проблемою для Груєвського, поки він мав шанси залишитися при владі, швидко перетворилася на головне зло. З одного дня на інший вона стала, зі слів Груєвського, загрозою для єдності країни. Такими закидами він лише підбурював громадськість та намагався мобілізувати свої націоналістичних прихильників.

Вибір Груєвського

Картини насильства у македонському парламенті від 27 квітня цього року стали наслідком цієї політики. Тоді прихильники прем'єра штурмували будівлю законодавчого органу. Спроба Груєвського спровокувати етнічну кризу в Македонії й таким чином відвернути власний судовий процес, виявилася невдалою. Те, що йому досі не вдалося реалізувати свій план, пов'язано, зокрема, і з рішучими діями міжнародної спільноти. Інцидент у парламенті був підданий жорсткій критиці.

Та можливість знайти вихід із кризи без кровопролиття і досі зав'язана на Груєвському та його прихильниках. Депутат Бундестагу від Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) Йосип Юратович (Josip Juratovic) підсумовує ситуацію так: "Груєвський має прийняти рішення - або взяти на себе відповідальність і здатися компетентним органам через корупцію, або допустити напруження ситуації настільки, що йому інкримінують причетність навіть до воєнних злочинів".