Молодість, монастир і медіа

Закінчивши школу, молоді німці як правило намагаються поступити до вузу, або почати працювати. Міхаела Лейфген обрала інший шлях. Коли їй виповнилося 19, вона пішла в монастир і стала черницею католицького Ордену Штейлерських сестер-місіонерок. Це було п’ять років тому.

Сьогодні Міхаела вивчає журналістику й основи мас-медіа в університеті Дюссельдорфа. Вона вирішила, що життя для релігії не означає відмову від освіти. Її життя, каже Міхаела, мало чим відрізняється від звичайного студентського: зранку семінари й лекції, ввечері можна піти в кіно.

Випробування коханням

Відмінність в іншому. Ставши черницею, Міхаела дала обітницю не виходити заміж, жити в бідності й бути покірною. Саме про це її найчастіше запитують нові знайомі, коли дізнаються, що вона черниця:

„Я не можу вийти заміж, не маю власних речей і не маю власної волі. Тобто я в усьому прислухаюся до думки товариства. Багато хто каже, о боже, так у тебе ж фактично більше немає власного життя, немає місця для особистих відносин”.

Особисті відносини, кохання, секс – Міхаела каже, що це не так важливо:

„У мене був хлопець, і я часто закохувалася, але це ніколи не наповнювало моє життя настільки, щоб сказати собі: якщо в мене цього не буде, то я втрачаю щось суттєве”.

Лише один раз, зізнається Міхаела, вона засумнівалася, що зробила правильний вибір. Кілька місяців тому 24-річна дівчина закохалася. Інше життя здавалося дуже привабливими, але вона вибрала віру в бога.

„У мене все є”

Міхаела живе з трьома іншими сестрами її Ордену, які набагато старше. Кожен день починається і завершується спільною молитвою. Кожна з сестер має окрему кімнату. Кухня й сад спільні. Але все це їм не належить:

„Бідність означає, що мене нічого не тримає. В мене є все що мені потрібно. У мене є лептоп та інші речі, що мені потрібні, але це не означає, що я від цього залежу. Тобто я не думаю постійно, що мені треба зростати, робити кар’єру, я на цьому не зациклююся”.

Вона виросла в релігійній родині. Змалку брала активну участь у житті церковної громади, літні канікули проводила в католицьких таборах. Але бажання стати черницею виникло спонтанно. В одному журналі Міхаела прочитала про роботу сестер-місіонерок за кордоном. Вона вирішила спробувати і поїхала на один рік у Бразилію. Її Орден працює там у школах, лікарнях, релігійних та соціальних установах.

Черниця-журналістка, а чому б і ні?

Після Бразилії вона вирішила присвятити все своє життя богові. Спочатку три роки освіти в монастирі, а тепер – Дюссельдорфський університет. Міхаела хоче стати журналісткою. Чи підходить така професія для черниці?

„Для мене та моєї громади це зовсім не дивина. Ми – місіонерки. Це не означає, що ми всі вивчаємо теологію, а те, що в кожної з нас дуже різні професії. А експерти з мас-медіа дуже потрібні в моєму товаристві. На сестер, які щось у цьому розуміють, існує величезний попит”.

Міхаела переконана, що без роботи не залишиться. Вона каже, що працюватиме або в регіональній газеті, або в друкованому виданні її Ордену. Для неї головне – нести в люди любов до ближнього та віру.