Моніторинг ядерних випробувань: цінні дані потрібні всім

Разом з іншими контролерами Організації Об’єднаних Націй Роберт Горнер пильнує за тим, аби не порушувався міжнародний Договір щодо заборони ядерних випробувань. Хоч би на якому віддаленому архіпелазі пролунав вибух, у серці якої б пустелі спрацювала атомна бомба, у віденському центрі знатимуть про це за лічені хвилини. „На щастя, - каже фахівець, - упродовж останніх років нічого схожого не траплялося. Але ми жодним чином не нудьгуємо перед моніторами”:

„Захопливим у цій глобальній сенсорній мережі є те, що досі в світі не існувало такого всеосяжного моніторингу. Експерти дістали змогу оперувати унікальними даними. Аналізуючи їх, ми постійно дізнаємося щось нове про поширення звукових хвиль у земних надрах, у морських глибинах та в повітрі.”

Міжнародна моніторингова система складатиметься з 321-ї вимірювальної станції. Сьогодні вже 70 відсотків з них цілодобово надсилають супутниковим зв’язком інформацію до Відня. Сейсмографи реєструють підземні поштовхи, підводні мікрофони „чують” вибухи в океані, інфразвукові антени сприймають перекоти в атмосфері, а радіонуклідні детектори рахують радіоактивні елементи, які неодмінно потрапляють у довкілля при польових дослідах з атомною зброєю. Щодня комп’ютери контрольного центру ООН обробляють 14 гігабайтів даних. Остання „бойова тривога” була 1998-го року, коли одразу дві азійські країни спробували через „чорний хід” увійти до так званого клубу ядерних держав. 11 та 13 травня на полігоні Покхаран випробувала свої новітні розробки Індія. 28 травня Пакистан відповів підземним ядерним вибухом у Чагай-Хіллзі. Однак суто формально Договір щодо заборони ядерних випробувань тоді не був порушений. Документ, якому нещодавно виповнилося рівно десять років, досі не набрав чинності. Індія, Пакистан та Північна Корея не підписали міжнародної угоди. А серед 134-ох країн, що вже ратифікували її, відсутні такі володарі атомного потенціалу, як Китай, Ізраїль, США. І все ж таки, завдяки тому, що всесвітня система контролю запрацювала й без ухвалення Договору, гонку ядерного озброєння певною мірою вдалося загальмувати. „Ми досягли не лише цієї мети”, - підкреслює один із керівників центру ООН, австрійський дипломат Бернард Врабетц:

„Ніхто не буде заперечувати, що наші дані мають велику цінність для науки - від системи попередження цунамі, до геофізичних дослідів та вивчення наслідків потепління клімату. Ми могли б навіть записувати спів китів в океані, й таким чином допомогти біологам розкрити таємниці міграції велетнів. Інформація, якою ми володіємо, цікавить надзвичайно широке коло фахівців. Однією з головних переваг ядерного моніторингу є швидкість надходження даних. Контролери ООН одні з найперших довідуються про посилення вулканічної діяльності в якомусь регіоні планети чи про утворення потужних буревіїв. І дуже шкода, що далеко не завжди ми можемо одразу повідомити про це далі. Перепоною є не технічні, а юридичні проблеми.”

Дані, що надходять до Відня, підпадають під категорію „важливо для національної безпеки”. Чимало країн, які фінансують систему протиядерного контролю ООН, не погоджуються відкрити доступ до стратегічної інформації в реальному часі. „Але є випадки, коли це життєво необхідно, - каже Бернард Врабетц. – Тому ми змушені вдаватися до дипломатичних хитрощів. Зокрема, система раннього попередження цунамі в північному басейні Тихого океану отримує від нас сигнали напряму, без жодних затримок. Офіційно – з метою тестування”:

„Наші дані за 30-40 секунд опиняються там, де вони потрібні. Інші моніторингові мережі запізнюються в середньому на дві хвилини. На перший погляд, незначна відмінність. Але цього часу вистачить, аби втекти з пляжу, на який насувається величезна хвиля.”

За матеріалами німецьких ЗМІ