Москва-Берлін: непроста дружба

Німецькі оглядачі уважно спостерігали за тим, чи вдасться канцлеру у спілкуванні з московським гостем знайти непростий баланс між дружніми гаслами та словами стурбованості з приводу вбивства відомої журналістки Ганни Політковської. Газета Die Welt зазначає:

Той факт, що російсько-німецькі переговори розпочалися хвилиною мовчання в пам’ять про вбиту журналістку Політковську, є важливим сигналом. Як і те, що Анґела Меркель приділила цій темі чималу увагу під час переговорів із російським колегою. Багатьом європейцям складно спостерігати за тим, як Росія повертається до диктатури. Водночас Кремль хоче знову бути у категорії міжнародних важковаговиків. Той статус, який Москва раніше мала завдяки найбільшому у світі ядерному арсеналу, нині вона намагається закріпити за допомогою газодоларів, -

пише Die Welt і продовжує:

Ніщо не мотивує Путіна так, як його амбіції на міжнародній арені. Саме на цю приманку його і варто „брати” – Меркель це усвідомлює. Її сигнал є вірним: економічна співпраця двох країн має поглиблюватись. А для цього важливо, аби Кремль давав громадянському суспільству у Росії нормально розвиватись. Розмовляти із російським керівництвом на ці теми непросто. Однак саме тому, що німці користуються в Росії неабияким авторитетом, вони не мають права мовчати, - наголошує Die Welt.

Німецько-російське партнерство дуже важливе, але й дуже непросте, констатує Süddeutsche Zeitung:

Як жодні інші міжнародні відносини, співпраця Німеччини і Росії будується на дуже складній основі: прагматичні інтереси переплітаються із неминучою залежністю, історичні нюанси та неприйнятні інциденти. Хто знає, чи президент будь-якої іншої, менш важливої країни був би гостинно прийнятий у Німеччині одразу після вбивства опозиційної журналістки. Натомість Володимир Путін, звісно, був прийнятий із усіма почестями, -

констатує Süddeutsche Zeitung далі видання пояснює, у чому полягають обопільні інтереси Москви і Берліна:

Німеччині потрібні російські енергоносії. Росія потребує заступництва Німеччини як європейського лідера. Німецькі фірми хочуть закріпитися на великому російському ринку. Російські концерни хочуть інвестувати у Німеччині. Обидві країни потрібні одна одній і на міжнародній арені: у багатьох кризових регіонах світу (чи то на Близькому Сході, чи в Ірані чи Північній Кореї) Росія користується серйозним авторитетом. Ці регіони важливі для Німеччини з точки зору її інтересів у безпеки. З іншого боку, жодна інша країна не годиться так на роль посередника між Москвою та Вашингтоном як Німеччина. Отже, альтернативи російсько-німецькому діалогу немає. Але важливо, аби цей діалог не обмежувався лише сферами спільних інтересів. Партнери мають відкрито дискутувати про непрості питання, такі як проблеми рівноправного обопільного доступу на ринки. Втім, відвертість діалогу має поширюватися і на суспільні теми – як, приміром, свобода слова. Розмовляти потрібно і про газ, і про Грузію, - підсумовує Süddeutsche Zeitung.

Тезу про те, що відносини між Німеччиною і Росією мають бути більш відкритими, поділяють і оглядачі газети Frankfurter Rundschau. Водночас вони нарікають, що „Петербурзький діалог” замість громадянського форуму, яким він був задуманий, перетворюється на „пишне святкове дійство за гроші Газпрому”. Далі видання акцентує увагу на специфічній ролі російського газового монополіста:

Газпром дбає про те, аби газ планомірно розподілявся по трубах і потрапляв до європейських споживачів. Або не потрапляв, як було з незговірливою Україною. Якщо якась країна починає розуміти, що вона не „бліжнєє зарубежьє” і замислюється над самостійною зовнішньою політикою, раптом газовий кран починає закручуватися. Але Газпром – це не лише зовнішня, але і внутрішня політика Росії. Цей концерн має контроль не лише над газовими, але і над інформаційними потоками: купує канали і частоти, газети і самих журналістів. Керована путінська демократія базується на керованих ЗМІ і за допомогою газодоларів функціонує як годинник. І лише зрідка гроші доводиться заміняти свинцем, як у випадку із непокірною Ганною Політковською”, - констатує Frankfurter Rundschau.

Огляд преси підготував Євген Тейзе