Москва і Вашингтон: прірва недовіри

Нову американську систему ПРО в Європі Кремль називає неприйнятною, попри запевнення американців у тому, що комплекси у Польщі й Чехії не будуть направлені проти Росії. Нові заяви міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова на шпальтах Handelsblatt свідчать: домовитися із Москвою щодо майбутньої протиракетної системи буде практично неможливо. Адже у Кремлі американцям не довіряють. Зокрема у своїй статті Лавров пише, що майбутня американська система може використовуватися в інших цілях, ніж декларує Пентагон:

„Розвиток стратегічної оборони може знецінити наступальний потенціал кожної зі сторін. США не ставлять собі жодних обмежень. Ані стосовно розробки нових видів оснащення їхньої системи протиракетної оборони в Європі, ані стосовно можливого розміщення системи засобів перехоплення на континенті. Шахти, які будуть потрібні для ракет перехоплення, у небезпечний спосіб копіюють установки для запуску міжконтинентальних балістичних ракет. Що знаходитиметься за п’ять-десять років у цих шахтах?”

Партнерство із дулею в кишені

Отже, у Москві, попри всі підписані угоди і декларації, Сполучені Штати і НАТО не вважають надійними партнерами. Натомість американські військові продовжують наполягати: система матиме винятково оборонний характер. Вашингтон навіть пропонує Москві співпрацю. Про це, реагуючи на гострі випади росіян, заявив глава відомства протиракетної оборони США генерал Генрі Оберінґ:

„Ми відкриті до будь-якого співробітництва із росіянами на будь-якому рівні – від обміну інформацією загального характеру до обміну даними радіоконтролю. Ми збираємо дані, й росіяни збирають дані, які можуть бути досить корисними, якщо йтиметься про захист Росії та Європи. Ми хотіли би обмінюватися цими даними і співпрацювати у цій сфері“.

Американці, продовжує Оберінґ, навіть хотіли би бачити росіян рівноправними партнерами у цьому проекті. Даніель Фрід, державний секретар у зовнішньополітичному відомстві США, відповідальний за європейський і євразійський напрямок, заявив про готовність до діалогу з російською стороною. Крім того, Фрід на прес-конференції у Вашингтоні відповів на критику щодо винесення цього проекту за рамки Північноатлантичного альянсу:

„На наш погляд, що більше НАТО буде залучене до цього проекту, то краще. Двосторонні переговори США із Польщею і Чехією могли би стати частиною національних систем оборони і систем НАТО. Ми би вітали такий крок. Поки дискутувати про деталі зарано. Хочу лише сказати: американське уявлення подальшого розвитку подій обов’язково передбачає участь НАТО“.

Отже, великий політичний резонанс навколо планів розмістити у Польщі й Чехії нову протиракетну систему США вже дає перший результат. Схоже, Вашингтон таки не зможе реалізувати свої задуми лише у двосторонній співпраці з урядами у Празі і Варшаві.

Озираючись на НАТО

Чеське керівництво хоча і ухвалило напередодні рішення про початок переговорів із Сполученими Штатами, але тиск партнерів по ЄС і НАТО змушує Прагу винести „протиракетне питання” на обговорення у ширшому форматі. До того ж не дає розслабитися і чеська опозиція. Користуючись неприйняттям нової системи ПРО у суспільстві (більше 60-ти відсотків чехів виступає проти цих планів), чеські соціал-демократи вимагають відкритого обговорення всіх переваг і ризиків цього проекту. Непросто ведеться і урядові у Варшаві: Рада національної безпеки через жорсткі дискусії ніяк не може винести рішення, в якому форматі Польща бачить реалізацію планів щодо ПРО.

Не гають часу і у Кремлі. Там шукають нові аргументи проти майбутньої американської протиракетної системи. І йдеться навіть не про формат. Росія вважає цей проект не просто непотрібним, але таким, який може розбалансувати геополітичну рівновагу. Американці можуть зруйнувати наявні на сьогодні механізми врегулювання міжнародних конфліктів, не створивши нічого взамін, застерігає глава російського МЗС Сергій Лавров:

„Ці плани фактично нівелюють можливість протидіяти розповсюдженню ядерної зброї політико-дипломатичними засобами. Це при тому, що поступ у врегулюванні ядерної проблеми Корейського півострова свідчить про те, що це можливо за наявності доброї волі усіх сторін. Це саме стосується і ядерної програми Ірану, де, звісно, багато залежить від політики Сполучених Штатів”.