1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Наслідки політики «філопутінізму»

Огляд німецької преси підготував Любомир Петренко1 грудня 2004 р.
https://p.dw.com/p/AM0Q

Коментуючи події в Україні та міжнародну реакцію на них, німецька преса висловлює надію, що Москва дотримуватиметься тверезої лінії поведінки щодо Києва. Так газета ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ пише:

Доля України торкається не лише Європейського Союзу та його найбільшого члена – Німеччини. Вона має особливе значення для шефа німецького уряду. А якщо бути точнішим, то – для політики Ґергарда Шредера щодо Росії та її президента Володимира Путіна. Своїм «філопутінізмом», реалізованим у словах і справах, канцлер відповідальний за те, що хтось почав сприймати незрозумілого пана в Кремлі як демократа з роси та води. Путін, за словами берлінського політика робить те, що може. А якщо у справах з Чечнею, свободою преси, великими бізнесменами виходить щось відмінне від європейського уявлення про порядність, то справа тут виключно в своєрідності відносин у країні-велетні. І зовсім не в підозрілих намірах її нинішнього регента, -

зауважує ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ і робить таке припущення:

Україна може стати випробувальним завданням для перевірки цієї тези. Те, що Путін висловився за повторні вибори в Україні, Шредер може вписати в актив своїх успіхів. Якщо ж російський президент і надалі діятиме в рамках здорового глузду, то це стане справжнім доказом того, що за передоплатою з Берліна почав надходити політичний товар, - зазначає ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ.

Тему взаємин у трикутнику Україна-Росія-Захід продовжує газета ВЕЛЬТ:

Відомий американський політолог Збіґнєв Бжезинський, колишній радник президента США Джимі Картера, свого часу казав: із покірною Україною Росія знову буде імперією, без України Росія залишиться в стані пораненого ведмедя. Жоден росіянин не може забути, що Київ був колискою російської держави. Американці завжди розуміли, що у «великій грі» Україні таки доведеться пройти іспит на єдність, коли вона зважиться переорієнтувати свою економічну та військову потугу на Захід. Вашингтон обіцяв Києву захист і безпеку після того, як українці відмовилися від свого ядерного арсеналу, -

нагадує ВЕЛЬТ і веде далі:

Тому досить дивною на цьому тлі виглядала позиція Брюсселя у його двох іпостасях: Євросоюзу та НАТО. Він щоразу намагався відкинути від себе проблему на ймення «Україна». Екс-президент Європейської Комісії Романо Проді заявляв, що питання членства України в ЄС ніколи не стоятиме на порядку денному, хоча його ніхто не тягнув за язика. Його Комісія домовлялася з Москвою про побудову нафтогону в обхід України. І ніхто в ЄС не задумувався над тим, що питання, які для Європи виглядають технічними, для Москви є геополітичними. У той час як Кремль тримав Україну на енергетичному та борговому ланцюзі, Євросоюз подавав непродумані сигнали. Захід довгий час уникав зближення з Україною, оскільки, по-перше, не бажав мати напружень з Москвою, по-друге, не хотів брати на свої плечі українські проблеми. А за половинчатою політикою відбуваються і напівзаходи. Але тепер ситуація стає чимраз небезпечнішою: Україні загрожує розкол, гарячі голови говорять про громадянську війну. Але навіть великороси розуміють, що хаос в Україні обов»язково вдарить і по Росії, що конфронтація з ЄС та США не лежить в площині російських інтересів, - стверджує ВЕЛЬТ.

Мюнхенська газета ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНГ опублікувала статтю молодого письменника з Харкова Сергія Жадана:

Слід зазначити, що люди в Україні, й зокрема в Харкові, повстали не лише за Віктора Ющенка, не лише в підтримку опозиції. Це було б занадто просто, і тоді б акція не набрала нинішніх масштабів. Як би не патетично це звучало, треба сказати, що люди на площах виступають за правду в найширшому сенсі цього слова. Наприклад, за правдиві результати виборів, проти повідомлень місцевих журналістів, котрі поширювали брехливу інформацію, -

говориться в статті ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНГ. Далі йде таке твердження:

Одними політичними слоганами неможливо описати цю єдність народу, який ще вчора був мовчазним та слухняним. Лише кандидат на президентську посаду і його програма, якою б привабливою вона не була, не змогли б змусити сотні тисяч людей до того, щоб вони тижнями вистоювали на крижаному холоді, вимагаючи правди. Акції в Україні спрямовані не стільки на підтримку Ющенка, скільки на здобуття народом права називатися «народ», – підкреслює Сергій Жадан в ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНГ.