1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

На Берлінале побачили українську «Глухоту»

14 лютого 2010 р.

Короткометражний фільм українського режисера Мирослава Слабошпицького «Глухота» полює за «ведмедями» Берлінале. 11-хвилинну соціальну драму з життя вихованців інтернату для глухонімих було відібрано з-поміж 2600 фільмів.

https://p.dw.com/p/M15m
Мирослав Слабошпицький у БерлініФото: DW

Київ, сьогодення. Під будинком-інтернатом капітан міліції силоміць затягує глухонімого підлітка в машину. Грюкають двері і намертво перекривають шлях до можливого порятунку. Наляканий хлопчик опиняється у пастці. За відмову співпрацювати з органами інший правоохоронцеь накидає йому на голову поліетиленову торбину. Допотопні радянські «Жигулі» мало не розвалюються від старості. Мотор спеціально не вимикають, і він жахливо тарабанить на всю вулицю. Підліток щосили пручається, його жорстоко б’ють двоє дебелих перевертнів у погонах і зовсім знесиленого таки змушують написати у блокноті потрібну їм адресу...

Цей сюжет, власне, й ліг в основу 11-хвилинної короткометражки «Глухота» Мирослава Слабошпицького з циклу «Мудаки. Арабески». Ідею відзняти картину із життя глухонімих режисер виносив 12 років. А відзняв все й одразу за один-єдиний день. Переповнена зала берлінського кінотеатру «Сінемакс», де фільм продемонстрували першим з п’яти інших номінантів, почула лише глибоку реалістичну мову кадрів. У картині спеціально нема ані слів, ані музики чи титрів.

Спілкування не словами, а емоціями

«Просто я дуже хотів зробити кіно без слів, тому що, як ви знаєте, люди спілкуються не словами, а емоціями, якимось іншими речами. Це для мене принципова річ, і я радий, якщо мені це вдалося», - розповів «Німецькій хвилі» Мирослав Слабошпицький. Режисерові вже другий рік поспіль випала честь представляти на Берлінале Україну в конкурсній програмі. Минулоріч це була короткометражна стрічка «Діагноз».

Загалом таке буває рідко, але, схоже, члени відбіркового журі прихильні до робіт режисера: «Сьогодні до мене підходили «відбірники», казали, що вітають з гарним фільмом і чекають мого повнометражного фільму. У мене не було ніяких знайомств. Єдине знайомство – я зняв хороший фільм «Діагноз».

Якщо бюджет «Діагноза» становив 30 тисяч доларів, то на «Глухоту» було витрачено лише 300 євро, додає Слабошпицький і наголошує, що державною допомогою в обох випадках, на жаль, і «не пахло». Усього на Берлінале «Глухоту» покажуть ще тричі. Однак уже після першого показу цієї суботи думки глядачів на виході з кінозалу розділилися.

«Чужа мова в чужій матерії»

«В українському фільмі сюжет, на мою думку, дуже зрозумілий, - каже один з глядачів. - Картини також дуже виразні, цікавий підхід щодо показу різних щаблей суспільства, як з ними обходяться. Мені було все цілком зрозуміло і без титрів, тому, на мою думку, фільм дуже добрий».

«Чужа мова в чужій мові в чужій матерії – це якраз те, що вражає в цьому фільмі, - каже інший відвідувач. – Звісно, це моя інтерпретація і я не знаю, чи вона дійсно відповідає фільмові».

«Потрібно в усіх фільмах, зокрема на Берлінале, знайти «золоту середину» між тим, щоб він сподобався журі, і між тим, щоб він сподобався глядачам. Український фільм саме такий, тому я вважаю, що шанси доволі великі».

В Україні «Глухоту» обіцяють продемонструвати в Київському товаристві глухонімих незадовго після закінчення фестивалю. Після такої прем’єри фільм стане доступним і для інших українських глядачів. Чи отримає Україна цьогоріч Золотого або ж Срібного берлінського ведмедя, стане відомо з вердикту журі у вівторок, 16 лютого.

Автор: Андрій Вовк

Редактор: Христина Ніколайчук