1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Невпізнавання обличчя

Міхаель Гартлеп, Христина Максименко4 листопада 2013 р.

Ми знайомі? Один короткий погляд на обличчя інших - і ми отримуємо певну інформацію. Але багато людей мають проблеми з розпізнаванням облич. Для них майже невідомими є друзі чи навіть родичі.

https://p.dw.com/p/1AAbu
Фото: picture-alliance/dpa

Зі схожою ситуацією щодня стикається Сильвія Тіпманн. 29-річна біоінформатик з Хемніца важко розрізняє обличчя. "Одного разу я зустріла на вулиці одну іспанку. Вона дружньо зі мною привіталася, а я ніяк не могла згадати, хто вона, - каже Сильвія. - Вона була моїм партнером по мовному тандему. З нею я вже тричі зустрічалася, аби разом вчити іспанську. Мені було дуже незручно".

Психологи називають таке відхилення "Сліпотою обличчя" або прозопагнозією. Постраждалі витрачають багато зусиль, аби розпізнати людину за її обличчям. Здатність розпізнавати обличчя відсутня, наприклад, коли людина переглядає фільм чи виставу в театрі. Такі люди не можуть відслідковувати події, бо головних персонажів наступних сцен вже встигли забути. Або ж коли людина зустрічає знайомих чи колег і не може впізнати, каже Сильвія Тіпманн. "Багато хто реагує роздратовано. Також трапляється, що інші вважають мене зарозумілою, оскільки я не можу запам’ятати людей", - пояснює жінка.

Вроджене відхилення

Такі реакції є типовими, каже Янек Лобмаєр, який як професор біологічної та когнітивної психології Університету Берна досліджує прозопагнозію. Проблема, коли особа не розпізнає людей за обличчям, є унікальною. В більшості випадків таке відхилення є вродженим, але, крім того, до прозопагнозії можуть призвести й пошкодження та апоплексія певних ділянок мозку. В крайніх випадках люди не можуть розпізнати, чи перед ними - обличчя.

Причиною такого відхилення є опрацювання іншого подразника в головному мозку. Коли здорові люди бачать обличчя, відпрацьовується спочатку певна структура. Тоді вже подразник направляється в певну ділянку мозку на скроні: одна частина мозку обробляє міміку та рухи поглядом, інша - конкретні прикмети певного обличчя. І третя частина перевіряє, чи було щось пережито з цією особою. "Усі частини мусять добре між собою співпрацювати, як єдиний оркестр, для того, аби розпізнавання було можливим", - каже Лобмаєр. Коли одна частина не виконає своє завдання, це призведе до проблеми.

У найекстремальнішому випадку людина не може навіть сказати, чи перед нею - обличчя
У найекстремальнішому випадку людина не може навіть сказати, чи перед нею - обличчяФото: picture-alliance/dpa

Скільки людей не знають, що мають прозопагнозію?

Принаймні троє зі ста осіб мають проблеми з розпізнаванням облич, оцінює психолог. І це лише офіційні дані. Більшість людей взагалі не знають, що мають якісь відхилення. Вони думають, що мають проблеми з концентрацією чи лише погано запам’ятовують імена. "Це велике полегшення, коли більшість знають, що це прозопагнозія, - каже Лобмаєр. - Тоді вони мають певне пояснення".

Незважаючи на це, прозопагнозія для більшості хворих є не такою вже й проблематичною в буденному житті. Вони легко розпізнають людей завдяки іншим прикметам, наприклад за тим, як людина сміється, за стилем одягу чи голосом. Такі прийоми використовує також і Сильвія Тіпманн: "Під час навчання я запам'ятовувала своїх однокурсників за взуттям", - згадує вона. У професійному житті все не так легко, тому що люди вже можуть дозволити собі більшу кількість взуття. Тому Сильвія запам’ятовує інші прикмети. І коли, незважаючи на все, їй не спадає на думку, кому ж належить обличчя, допомагає найчастіше проста посмішка.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою